Матеріали самоосвіти

Пеца Марія Ярославівна , вчитель біології  ІФ ПЗШ «Католицька школа»

Інноваційні підходи до викладання біології

Анотація. В статті розглядається використання інноваційних технологій на уроках біології, які дають можливість покращити якість засвоєння та відтворення матеріалу. Учитель при цьому може не тільки навчити учнів, а й зацікавити їх, стимулювати пізнавальну діяльність та прагнення самостійно вивчати природничі науки.

Нове треба створювати в поті чола,

 а старе саме продовжує існувати і

твердо тримається на милицях звички

О. Герцен

Освіта ХХІ століття – це освіта для людини. Це зазначено в проекті концепції розвитку загальної середньої освіти й передбачає виховання відповідальної особистості, здатної до самоосвіти й саморозвитку, уміння використовувати набуті знання й уміння для творчого розв’язання проблем, критично мислити, опрацьовувати різноманітну інформацію.

Одним із шляхів модернізації освітньої системи України постає упровадження в навчальний процес інноваційних педагогічних технологій і методів. Сучасний світ вимагає від учителя переходу до нових, інноваційних методів викладання, застосування проблемних, творчих, активних прийомів при проведенні уроків, а також володіння комп’ютером і створення документації в електронному вигляді.

Інноваційний процес в освіті - це сукупність послідовних, цілеспрямованих дій, спрямованих на її оновлення, модифікацію мети, змісту, організації, форм і методів навчання та виховання, адаптації навчального процесу до нових суспільно-історичних умов.

Інновації - нові форми організації діяльності і управління, нові види технологій, які охоплюють різні сфери життєдіяльності людства.

Однією з головних проблем сучасної школи залишається формування мотивації учнів до навчально – пізнавальній діяльності. ЇЇ актуальність обумовлена оновленням змісту навчання, постановою завдань формування в учнів прийомів самостійного набуття знань, пізнавальних інтересів, життєвих компетенцій, активної життєвої позиції, здійснення в єдності трудового, морального виховання учнів, введенням профільного навчання у старших класах.

На даному етапі розвитку шкільної освіти проблема активації пізнавальної діяльності учнів набуває особливого значення у зв’язку з високими темпами розвитку й удосконалення науки й техніки, потребою суспільства в освічених людях, здатних швидко орієнтуватися в обстановці, мислити самостійно.

Педагогічну інновацію розглядають як особливу форму педагогічної діяльності і мислення, які спрямовані на організацію нововведень в освітньому просторі, або як процес створення, упровадження і поширення нового в освіті.

Нововведення (інновації) не виникають спонтанно, а постають результатом системних наукових пошуків, аналізу, узагальнення педагогічного досвіду. Стрижнем інноваційних процесів в освіті є упровадження досягнень психолого-педагогічної науки в практику, вивчення, узагальнення і поширення передового вітчизняного та іноземного педагогічного досвіду.

Отже, термін інновації означає зміни всередині системи, тобто ті нововведення в педагогічний системі, які покращують результати навчально-виховного процесу, змінюють спосіб діяльності та стиль мислення. Інноваційними, за думкою М.В. Кларіна, вважаються такі моделі, які "змінюють характер взаємодії учнів і вчителів, їх позиції у процесі навчання". Як зазначає М.В. Кларін, в рамках інноваційних підходів до навчання виділяються два основних типи, які відповідають репродуктивній та проблемній орієнтації освітнього процесу.

1) Інновації - модернізації, що оновлюють навчальний процес і спрямовані на досягнення гарантованих результатів у рамках його традиційної репродуктивної організації. Технологічний підхід до освіти, що лежить в їх основі, насамперед спрямований на повідомлення тим, хто навчається, певної суми знань і формування способів діяльності за зразком. Цей спосіб орієнтується на високоефективну репродуктивну освіту.

2) Інновації - трансформації перетворюють традиційний навчальний процес і спрямовані на забезпечення його дослідницького характеру, організації пошукової навчально-пізнавальної діяльності учнів. Відповідний цьому типові пошуковий підхід до навчання спрямований, перш за все, на формування в учнів досвіду самостійного пошуку нових знань, їх застосування в нових умовах, формування досвіду творчої діяльності у поєднанні з формуванням ціннісних орієнтацій особистості.

Рушійною силою інноваційної діяльності є педагог як творча особистість, оскільки суб'єктивний чинник є вирішальним під час пошуку, розробки, упровадження і поширення нових ідей. Творчий викладач, учитель, вихователь має широкі можливості і необмежене поле для інноваційної діяльності, оскільки на практиці може експериментувати і переконуватися в ефективності методик навчання, коригувати їх, здійснювати докладну структуризацію досліджень навчально-виховного процесу, пропонувати нові технології та методи навчання. Основна умова такої діяльності - інноваційний потенціал педагога.

Інноваційний потенціал педагога - сукупність соціокультурних і творчих характеристик особистості педагога, який виявляє готовність вдосконалювати педагогічну діяльність, наявність внутрішніх засобів та методів, здатних забезпечити цю готовність.

Носіями педагогічних інновацій виступають творчі особистості, які здатні до:

 - рефлексії — що характеризує здібності педагога до самопізнання, самовизначення і осмислення ним свого духовного світу, власних дій і станів, ролі та місця у професійній діяльності;

 - саморозвитку — як творчого ставлення індивіду до самого себе, створення ним самого себе у процесі активного впливу на зовнішній і внутрішній світ з метою його перетворення;

 - самоактуалізації — як фактору безперервного прагнення людини до якомога повнішого виявлення і розвитку своїх особистісних можливостей;

 - професійного самовдосконалення — яке здійснюється у двох взаємопов’язаних (і разом з цим відносно самостійних процесах) формах: самовиховання — цілеспрямована діяльність людини щодо систематичного формування і розвитку в собі позитивних і усунення негативних якостей особистості, у відповідності до усвідомлених потреб відповідно соціальним вимогам і особистісній стратегії розвитку;

 - самоосвіти — оновлення і удосконалення наявних у спеціаліста знань, умінь і навичок з метою досягнення бажаного рівня професійної компетентності.

У нових соціальних умовах докорінно змінюються вимоги до вчителя. Сучасний учитель має володіти такими професійно-педагогічними й фаховими вміннями, які не тільки були б спрямовані на передачу знань, а й сприяли формуванню особистості учня як людини нового типу з гнучким нестандартним мисленням, зі стійкою внутрішньою мотивацією, умінням самореалізації.

Метою будь-якої технології є досягнення більш високого рівня навчання і виховання. Для здійснення цього педагогічна технологія повинна задовольняти такі вимоги: 1) науковість – усі педагогічні прийоми певної технології повинні мати наукове обґрунтування; 2) системність – усі складові технології повинні бути взаємопов’язані та складати у сукупності єдине ціле; 3) передбачуваність – етапи впровадження та очікувані результати технології повинні бути чітко сплановані;  4) ефективність – застосування певної технології виправдовує витрати (часові, емоційні, матеріальні тощо) для отримання гарантованого результату; 5) можливість відтворення – можливість використання, повторення технології іншими суб’єктами; 6) оптимальність – певна технологія має низку переваг порівняно з іншими для отримання бажаного результату.

Зміни неможливі без застосування в освітньому процесі інноваційних технологій, які забезпечують творчу діяльність учнів. У практиці роботи можна використовувати різноманітні інноваційні технології: методику розвитку критичного мислення, інтерактивні методи навчання, метод проектів, інформаційні комп’ютерні технології тощо.

Для сучасної людини необхідною умовою успішної діяльності стає вміння користуватися комп’ютерною технікою, мережею Інтернет.

Нові інформаційні технології (НІТ) - це сукупність методів і технічних засобів пошуку, обробки, збереження та передачі інформації за допомогою комп’ютерів і комп’ютерних комунікацій.

Актуальність використання інформаційних освітніх технологій у навчально-виховному процесі з біології обумовлена тим, що в них закладені невичерпні можливості для навчання учнів на якісно новому рівні, чого вимагає сьогодення.

Серед етапів інформатизації шкільного курсу біології можна виокремити такі:

-         використання комп’ютера для підготовки електронних тестів, різноманітних дидактичних матеріалів (завдань, схем, таблиць тощо), планів, конспектів уроків із можливістю їх роздрукування;

-         використання електронних підручників, програмно-педагогічних засобів, освітніх ресурсів мережі Інтернет як наочних посібників;

-         використання програмних ресурсів для створення вчителями власних навчальних розробок чи посібників за допомогою програм Microsoft Power Point,  Adobe Photoshop тощо;

-         розробка навчальних проектів, керівництво дослідницькою діяльністю учнів у навчальний чи позаурочний час, участь у дистанційних олімпіадах, конференціях, турнірах.

Ефективне використання комп’ютера в навчально-виховному процесі залежить від програмного забезпечення. Комп’ютерні програми з біології поділяються за дидактичними цілями:

1. Навчальні програми подають новий матеріал у вигляді окремих, логічно поєднаних блоків і закінчуються набором запитань або тестів. Ці програми сприяють засвоєнню нової інформації та спрямовують процес навчання залежно від рівня знань та індивідуальних здібностей учнів.

2. Тренувальні програми або програми-тренажери розраховані на повторення і закріплення вивченого матеріалу.

3. Імітаційно-моделююючі програми дозволяють вивчати будь-який розділ на основі моделі. Наприклад, у моделі екологічної системи учень може змінити відсотковий склад гризунів і хижаків та стежити за всіма змінами, які відбуваються у ній.

4. Діагностичні, контролюючі програми складають переважно на основі тестів. Вони призначені для діагностування, перевірки й оцінювання знань, умінь і навичок учнів.

5. Бази даних – це джерела інформації з різних галузей знань, у яких за допомогою питань відшукують необхідні відповіді, наприклад, для пояснення біологічних понять і термінів.

6. Інструментальні програми дають можливість учням самостійно розв’язувати задачі за короткий час із меншими зусиллями. Вони звільняють від рутинної обчислювальної та статичної роботи, надаючи учню свободу у виборі методів розв’язання конкретних задач і простір для творчості.

7. Інтегровані навчальні програми поєднують у собі ознаки двох або трьох перерахованих вище класів.

Оптимальним шляхом розв’язання проблем у викладанні шкільного курсу біології з одночасним формуванням інформаційної компетенції та підвищенням інформаційної культури може бути використання на уроках мультимедійних технологій.

Мультимедіа – це:

1) технологія, що описує порядок розробки, функціонування та застосування засобів обробки інформації різних типів;

2) інформаційний ресурс, створений на основі технологій обробки і представлення інформації різних типів;

3) комп’ютерне програмне забезпечення, функціонування якого пов’язано з обробкою і представленням інформації різних типів;

4) особливий узагальнюючий вид інформації, яка поєднує в собі як традиційну статичну візуальну (текст, графіка), так і динамічну інформацію різних типів (мову, музику, відео фрагменти, анімацію тощо).

Мультимедійні навчальні технології – це сукупність технічних і дидактичних засобів навчання – носіїв інформації. Технічні засоби мультимедіа забезпечують перетворення інформації (звуку і зображення) з аналогової, тобто безперервної, у цифрову (дискретну) форму з метою її обробки та зберігання, а також зворотне її перетворення, щоб ця інформація могла адекватно сприйматися людиною.

Застосовуючи на уроках біології мультимедійні технології, вчитель може демонструвати: мікросвіт клітини; ріст і розвиток організмів, еволюцію живих систем, розвиток життя на Землі, тобто за короткий час демонструвати процеси,  які проходять упродовж місяців, років і навіть століть; знайомити з явищами, що мають звукове відображення; проводити практичні та лабораторні роботи. Усе це дозволяє вивести сучасний урок на якісно новий рівень, підвищувати статус учителя, впроваджувати в навчальний процес інформаційні технології, розширювати можливості ілюстрованого супроводу уроку, використовувати різні форми навчання та види діяльності в межах одного уроку, ефективно організовувати контроль знань, умінь та навичок учнів, полегшувати та вдосконалювати розробку творчих робіт, проектів, рефератів.

Комп’ютер з мультимедіа в руках учителя стає дуже ефективним технічним засобом навчання.

Комп’ютерні технології сприяють інтенсифікації навчально-виховного процесу, формуванню інформаційних, комунікативних та творчих компетентностей. При цьому реалізується соціальне замовлення – підготовка спеціалістів у галузі інформатики та обчислювальної техніки. Тому велику увагу слід приділяти урокам з використанням комп’ютерної техніки, активно застосовувати комп’ютерні програми та електронні засоби навчального призначення, а саме ППЗ «Біологія 6-11», «Анатомія людини 8-9».

Більшість навчальних мультимедійних програм з біології за дидактичним призначенням є допоміжним, ілюстративним джерелом знань. Із цією метою можуть бути використані такі програми або їх фрагменти:

-         «Загальна біологія для школярів» (ілюстрований матеріал з екології, з основ цитології, з основ генетики тощо);

-         «Енциклопедія природи» (опис різноманітних видів тварин шляхом подання ілюстрованої інформації в поєднанні зі звуковим і текстовим супроводом і відеофрагментами);

-         « Енциклопедія домашніх тварин» (фотографії, опис тварин, відеозйомки тварин у русі, годування тощо);

-         «Життя диких тварин» (53 відеосюжети з життя диких тварин);

-         «Енциклопедія кімнатних рослин» (опис кімнатних рослин та практичні поради з догляду за ними).

Учні на уроках біології можуть успішно працюють з готовими програмами, а ті, хто проявляє особливий інтерес до науки, створюють власні комп’ютерні презентації. Так, на  уроках з теми «Спадковість і мінливість організмів» учні 11 класу самостійно створили ряд презентацій, які можна використовувати в подальшій роботі («Історія розвитку генетики», «Грегор Мендель – батько генетики», «Методи генетичних досліджень», «Хромосомна теорія спадковості», «Мутаційна мінливість», «Модифікаційна мінливість», «Генетика людини», «Хромосоми та їх значення»). Такий вид діяльності сприяє активізації творчих здібностей учнів, реалізації їх творчого потенціалу, а отже, забезпечує формування в них компетентностей продуктивної творчої діяльності, спонукає до готовності та потреб у творчості.

Мультимедійні презентації допомагають організувати роботу з узагальнення знань, особливо коли мова йде про різноманітність живих організмів.

 Так, на уроках зоології у 8 класі після вивчення будови і процесів життєдіяльності певної систематичної групи тварин, у процесі перегляду інформації про різноманітність представників, в учнів формуються знання про пристосованість тварин до різних умов життя. Тому пропоную учням за декількома слайдами визначити, про яку тварину йшлося. Така форма презентації-вікторини допомагає організувати різні види взаємодії з учнями: групові, індивідуальні чи фронтальні.

Інша форма презентацій – фото- чи відеоколаж, або «безтекстова презентація», активізує чуттєву й емоційну сферу сприйняття інформації та забезпечує залучення учнів до творчої діяльності. Виразні, короткі, але ефективні, із музичним супроводом презентації доцільно створювати для учнів 7 класу під час вивчення вегетативних і генеративних органів, у 10-11 класах – поділів клітин мітозу, мейозу, етапів індивідуального розвитку організмів, життєвих циклів тощо.

Порівняно з традиційною формою проведення уроку, яка зобов’язує учителя постійно використовувати дошку та крейду,  використання презентацій на всіх етапах уроку вивільняє велику кількість часу, який можна використати для додаткового пояснення навчального матеріалу чи закріплення вивченого.

Наслідком застосування новітніх інформаційних технологій стає здатність учня орієнтуватись в інформаційному просторі, володіти й оперувати інформацією, засобами сучасного високотехнологічного суспільства, що сприяє розширенню та поглибленню теоретичних знань, професійного самовизначення молодої людини.

Одним із інноваційних підходів до викладання біології в сучасній школі є використання логічно-опорних сигналів (ЛОС) та структурно-логічних схем (СЛС).

В результаті використання СЛС та ЛОС досягається: активізація учнів на уроці, підвищується інтерес до навчання, більша свобода в міркуваннях і доведеннях учнів, позбавлення від механічного заучування, зняття скутості та страху перед помилкою.

СЛС – це висновки, які народжуються на очах у вигляді карток, таблиць, малюнків. СЛС – це плани - конспекти, де працюють різні аналізатори пам’яті, декілька органів чуття, мислення, збільшується сприйняття, осмислення, пропускна властивість мозку .

Крім того, Верещагіна Г.Д. виділяє методику «Бачено-небачено». В цій методиці вчитель вивішує на дошці заздалегідь виготовлені схеми, на яких різним шрифтом, у різних напрямках написані терміни. Через одну хвилину плакат знімається, а команди записують усі слова, що запам’яталися. Потім наступає етап взаємоперевірки і самоперевірки знань.

Критичне мислення – це уміння врівноважувати у своїй свідомості різні точки зору; об’єднання активного й інтерактивного процесу; перевірка окремих ідей на можливість їх використання; моделювання систем доказів, на яких базуються різні точки зору; переоцінка й переосмислення понять та інформації. Таким чином, критичне мислення – це складний ментальний процес, який починається із залучення інформації й закінчується прийяттям рішення.

Методична структура уроку – моделі за методикою розвитку критичного мислення.

Модель уроку, згідно з методичною структурою розвитку критичного мислення, складається з трьох фаз: евокації (фази актуалізації, виклику), усвідомлення (фази вивчення нового матеріалу), рефлексії (фази розмірковування).

І. Евокація (фаза актуалізації, виклику).

На цьому етапі здійснюється декілька важливих пізнавальних операцій. Передусім учні активно згадують усе, що відомо з теми. Це первинне занурення дає можливість учням встановити рівень власних знань, що є визначальним, адже міцні знання можуть бути сформовані тільки на основі відомої інформації.

Стадія виклику – початкове зацікавлення учня. Робота учнів на першій стадії зазвичай не оцінюється. Діяльність учня й учителя на цьому етапі можна систематизувати в таблиці 1.

Таблиця 1

Система завдань і дій учителя й учня на стадії виклику

Дії вчителя	Дії учня
1.                    Провокує учня	1. Відповідає на провокацію
2.                    Ставить запитання	2. Згадує все, що йому відомо з теми
3.                    Моделює ситуацію актуалізації знань учнів	3. Формулює перші гіпотези
4.                    Формує мотивацію навчання	4. Визначається у своїх мотивах

На цьому етапі вчитель вирішує три завдання: 1. Пробудити, викликати зацікавлення, схвилювати, стимулювати учнів міркувати. 2. Активізувати мислення учнів, пам’ятаючи, що навчання – це активна діяльність (активне залучення означає, що учні мають усвідомити своє мислення у своїх словах через письмо або мовлення). 3. Визначає мету й завдання навчання, формує інтерес учнів і розуміння мети вивчення теми (питання, проблеми), розвиває внутрішню мотивацію до цілеспрямованого навчання.

ІІ. Стадія усвідомлення (фаза вивчення нового матеріалу) – забезпечення умов для обмірковування учнем матеріалу. Узагальнення діяльності вчителя й учня наведено в таблиці 2.

Таблиця 2

Система завдань і дій учителя й учня на стадії усвідомлення

Дії вчителя	Дії учня
1.                    Пропонує опорний конспект за темою	1. Складає конспект
2.                    Організовує читання, обговорення, дискусії	2. Включається у процес читання, обговорення, дискусії
3.                    Організовує групову роботу	3. Бере участь у груповій роботі
4.                    Підтримує мотивацію до навчання	4.Слухає, ставить запитання,               виділяє головне в отриманій інформації

На цьому етапі відбувається безпосереднє ознайомлення учнів з новою інформацією шляхом: читання тексту, перегляду відеофільму, прослуховування лекції, виконання експерименту тощо. Учитель стимулює діяльність учнів, заохочує такі методи, як аналіз, синтез і порівняння.

ІІІ. Стадія рефлексії (фаза розмірковування) – «привласнення» знання учнями. Діяльність учнів на цій фазі полягає в тому, що вони індивідуально чи колективно складають список нової інформації, яку отримали; розповідають її одне одному, записують вивчене; складають схеми, таблиці, малюнки за темою й пояснюють новий матеріал класу.

У таблиці 3 систематизовано діяльність учителя й учня на стадії рефлексії.

Таблиця 3

Система завдань і дій учителя й учня на стадії рефлексії

Дії вчителя	Дії учня
1.                    Керує підбиттям підсумків	1. Підсумовує вивчений матеріал
2.                    Пропонує нові запитання та завдання на майбутнє	2. Ставить запитання, які потребують висвітлення у майбутньому
3.                    Оцінює діяльність учнів	3.Оцінює свою діяльність

На цьому етапі вчитель вирішує два важливі завдання: спонукає учнів висловлювати своїми словами отриману інформацію, бо ми краще запам’ятовуємо те, що формуємо в особистому контексті; сприяє обміну ідеями між учнями, у результаті чого збагачується словниковий запас і активізуються здібності до самовиявлення.

Використання на даному етапі різноманітних засобів інтегрування нової інформації призводить до більш гнучких конструкцій, які можна ефективніше й більш цілеспрямовано застосовувати в майбутньому.

Розвиток критичного мислення досягається застосуванням різних методичних стратегій, які використовують на окремих етапах уроку біології. Найчастіше використовують такі стратегії, як:

-         «мозкова атака» (на стадії релаксації);

-         асоціювання (на стадії евокації). Так, на уроці біології в 7 класі, вивчаючи тему «Значення грибів у природі та житті людини » учні складають асоціативний кущ;

-         джигсоу (на стадії осмислення). Так, у процесі вивчення теми «Вплив алкоголю, наркотиків, токсинів на нервову систему й поведінку людини» у 9 класі працює чотири групи на уроці. Перша група досліджує вплив алкоголю, друга – вплив наркотиків, третя – вплив токсинів, четверта – наслідки й профілактику вживання алкоголю й наркотиків.

-         сенкан (на стадії рефлексії);

-         есе (на стадії рефлексії).

Сьогодні найбільш ефективним засобом соціалізації учнів у процесі навчання є     інтерактивні технології.

Інтерактивне навчання – це спеціальна форма організації пізнавальної діяльності, де створюються комфортні умови для навчання, за яких учень відчуває свою успішність, інтелектуальну самостійність, має можливість самореалізуватися.

Визначення О.Пометун та Л.Пироженко: "Сутність інтерактивного навчання полягає в тому, що навчальний процес відбувається за умов постійної, активної взаємодії всіх учнів. Це співнавчання, взаємонавчання (колективне, групове навчання в співпраці)…"

Під час інтерактивного навчання учень стає не об’єктом, а суб’єктом навчання, він відчуває себе активним учасником подій і власної освіти та розвитку (це особливо важливо для старшокласників). Це забезпечує внутрішню мотивацію навчання, що сприяє його ефективності. Завдяки ефекту новизни та оригінальності інтерактивних методів при правильній їх організації зростає цікавість до процесу навчання.

Інтерактивні методи навчання є частиною особистісно-зорієнтованого навчання, оскільки сприяють соціалізації особистості, усвідомлення себе як частини колективу, своєї ролі і потенціалу.

Дещо змінивши слова великого китайського філософа, можна сформулювати кредо інтерактивного навчання:

Те, що я чую, я забуваю.

Те, що я чую і бачу, я трохи пам’ятаю.

Те, що я чую, бачу й обговорюю, я починаю розуміти.

Коли я передаю знання іншим, я стаю майстром.

У разі застосування інтерактивних педагогічних технологій значно підвищуються можливості організації більш активної, результативної діяльності учнів, забезпечуються можливості більш тісного та плідного спілкування, самоусвідомлення, самопізнання.

Необхідно використовувати різноманітні інтерактивні вправи, які можуть бути корисними під час підготовки до уроків та позакласних заходів учителів біології. Наприклад, вправа «Квітка». Учитель малює на дошці квітку (серединка й декілька пелюсток). У серединці записує основне поняття. На пелюстках квітки учитель буде писати прояви характеристики цього поняття, запропоновані учнями. Наприклад, у серединці – шляхи збереження здоров'я, а на пелюстках – стабільний режим дня, заняття фізичною культурою і спортом, раціональне харчування, відсутність шкідливих звичок, прогулянки на свіжому повітрі, відсутність стресів. Квітку можна замінювати будь-якою фігурою, сходинками.

    Вправа «Коректор». У вправі навмисно зроблені помилки, які учні повинні знайти і виправити. а) Квітка – це орган нестатевого розмноження рослин. б) Пиляк – чоловічий орган квітки. Після запилення й запліднення пиляк перетворюється на плід.

Вправа «Здивуй». Як хлорофіл зеленого листка може врятувати життя людини? (Під час Великої Вітчизняної війни за нестачі крові витяжку хлорофілу використовували як замінник крові).

До інноваційних технологій викладання біології відноситься і проектна.

Проектна технологія передбачає створення вчителем таких умов під час навчального процесу, за яких його результатом є вдосконалення індивідуальності учня, його потенціальних здібностей, виховання мотивації, особистісних та вольових якостей: самостійності, цілеспрямованості, організованості в роботі.

Під час вивчення біології слід розкривати практичну цінність вивчення науки, формувати вміння учнів самостійно конструювати свої знання. Метод проектів завжди зорієнтований на самостійну діяльність учнів - індивідуальну, парну чи групову, яку учні виконують на протязі означеного відрізку часу; завжди передбачає вирішення якоїсь проблеми, яка вимагає інтегрованих знань, дослідницького пошуку для її вирішення. Результати виконання проектів повинні бути відчутними; якщо це теоретична проблема, то конкретне її вирішення, якщо практична - конкретний результат.

В чому ж переваги методу проектів?

-  Учень не просто отримує суму знань, він вчиться не тільки набувати їх самостійно, але вміло користуватися ними;

- набуття комунікативних навичок і умінь, вміння працювати в групах, виконуючи різні соціальні ролі (лідера, виконавця, посередника);

- актуальність широких людських контактів, знайомство з різними культурами, різними точками зору на одну проблему;

- значення для розвитку учня вміння користуватися дослідницькими методами;

- збирати необхідну інформацію, факти, вміти їх аналізувати з різних точок зору, висувати гіпотези, роботи висновки.

Для того, щоб оволодіти методом проектів, необхідно знати їх типологію, пам’ятати, що використання їх в навчальному процесі вимагає від учителя серйозної підготовки. Проекти розрізняються у відповідності до типологічних ознак: за методом, який домінує в проекті, за характером контактів, за кількістю учасників проектів, за його тривалістю.

Готуючись до уроку за методом проектів, учитель має чітко усвідомлювати, який проект він запропонує учням.

Проект – це «п’ять П»: проблема – проектування – пошук інформації – продукт – презентація.

За ознакою домінуючого методу розглядаються такі типи проектів: творчі, інформаційні, ігрові, дослідницькі.

Дослідницькі проекти цілком підпорядковані логіці дослідження й мають структуру, наближену або повністю відповідну справжньому науковому дослідженню (аргументація, актуальність теми, визначення проблеми й об’єкта дослідження, окреслення завдань, методів дослідження, джерел інформації, висування гіпотез, визначення шляхів їх розв’язання, обговорення отриманих результатів, їх оформлення).

Творчі проекти не мають детально опрацьованої структури діяльності учасників. Вона лише накреслюється й розвивається відповідно до жанру й форми кінцевого результату (спільна газета, відеофільм, інсценізація).

Ігрові проекти також не мають чіткої структури. Вона визначається під час опрацювання учасниками проекту ролей, зумовлених його характером і змістом (історичні особи, вигадані герої, які імітують офіційні та ділові стосунки).

Інформаційні проекти зорієнтовані на збирання інформації, мають чітку структуру (мета, актуальність, методи отримання й обробки інформації, оформлення результатів та їх презентація).

Завдяки проектному методу навчання учні усвідомлюють усю технологію розв’язання задач – від постановки проблеми до отримання результату. Так досягається зв'язок теоретичних знань із практичними вміннями.

Термін реалізації проекту – два-чотири уроки, тобто один-два тижні. Роль учителя в його здійсненні домінуюча, але це керування є пізнавальним, дослідним процесом, результатом (продуктом дослідження) якого стануть висновки (знання), здобуті учнями самостійно й засновані на власному аналізі.

Так, у 10 класі учні можуть створювати проект на тему «Віруси». Завдання до початку проекту – вивчити:

1.     Історію відкриття.

2.     Особливості будови та хімічного складу.

3.     Види вірусів.

4.     Життєдіяльність вірусів.

5.     Вірусні хвороби та їх профілактику.

Учні представляють проекти в різних формах: презентації, газети. Після виступу кожної групи з’ясовують враження від відповідей, проводять рейтингове оцінювання з урахуванням таких критеріїв, як наукова достовірність, уміння самостійно знаходити інформацію, послідовність, переконливість, логічність, оригінальність, творчий підхід, уміння працювати у групі.

Певне місце в системі методів навчання має технологія ігрового навчання, що включає імітаційні ігри, які відтворюють реальну або гіпотетичну ситуацію. Поняття «імітаційна гра» охоплює і більш вузькі поняття: ділова гра, рольова гра, операційна гра, метод інсценування з використанням консультантів і педагогічних програмних засобів для персональних комп’ютерів.

Функції навчальної гри: розширює кругозір; учні використовують знання, вміння й навички на практиці; розвиває пам'ять, мислення, увагу, фантазію, уяву творчі здібності тощо. Ігри виховують самостійність, формують певні естетичні та світоглядні позиції, співробітництво, комунікабельність. Ця технологія сприяє підвищенню інтересу учнів до різних видів навчально-пізнавальної активності.

Етапи підготовки та проведення навчальної гри:

1. Підготовчий етап. Розробляється сценарій, план гри, даються консультації, інструкції, готується матеріальне забезпечення.

2. Етап проведеня гри. Залежно від типу вводять різні рольові позиції гравців: організатор, координатор, критик, тренер, ініціатор, консерватор тощо. Наприклад, під час вивчення в 11 класі теми «Глобальні екологічні проблеми сучасності» учні, виконуючи різні ролі (демограф, ґрунтознавець, біолог, еколог тощо), відстоюють позиції свого персонажу та висловлюють свої думки щодо розв’язання даних проблем сучасності.

 Практикується групова робота над завданнями, міжгрупові дискусії  (наприклад,  в 11 класі в темі «Біотехнології» пропоную дискусію з питань, які стосуються клонування, де учні висловлюють своє бачення з даної проблеми та з’ясовують, гуманне чи антигуманне клонування організмів).

3. Етап аналізу, обговорення та оцінки результатів гри. Тут виступають експерти, учні обмінюються думками. Учитель підсумовує досягнуті результати, відмічає помилки.

Ефективність гри значною мірою залежить від низки факторів, серед яких найголовнішими є такі:

- чітко продумана мета;

- здійснення мотивації ігрової діяльності;

- чітка організація підготовки, проведення і підбиття підсумків;

- постановка пізнавальних і проблемних запитань у процесі гри;

- залучення всіх учнів класу;

- тривалість не більше однієї навчальної години.

На уроках біології ігрові технології повинні посідати своє чинне місце, оскільки введення дидактичних ігор є засобом створення на уроках таких ситуацій, що збуджують думку і стимулюють творчу ініціативу, а особливістю гри є створення умов, не властивих традиційному навчанню.

Список використаних джерел

1. Верещагіна Г.Д. Впровадження інноваційних технологій на уроках біології з використанням опорних конспектів (методичний посібник). - Харцизька українська гімназія з класами загальноосвітньої школи І ступеня, 2011 р. – 50 с.

2. Евдокимов В.И., Олейник Т.А., Горькова С.А., Микитюк М.В. Практикум по развитию критического мышления. – Х.: Торнадо, 2002. – 144 с.

3. Коваль М.С. Роль мультимедійних та інформаційних технологій на практичних заняттях із спеціальних дисциплін // Педагогіка та психологія професійної освіти. – 2009. - № 6. – С.70-76.

4. Кларін М. В. Інновації світової педагогіки. - М. - Рига: Педагогічний центр "Експеримент", 1998. -  180 с.

5. Пометун О.І., Пироженко Л.В. Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання: Наук.- метод. посіб. – К.: А.С.К., 2003. – 192 с.

6. Пєхота О.М. Освітні технології. - К.: А.С.К., 2004. – 256 с.

7. Рачинська І.М. Технологія формування та розвитку критичного мислення. – Х.: Основа, 2013. – 128 с.

8. Ротаєнко П. Мультимедійні засоби навчання / П. Ротаєнко, Л. Семко // Інформатика. – 2003. - № 36. – С.11-15.

9. Руснак Т.М. Сучасні технології навчання. – Х.: Основа, 2007. – 95 с.

10. Селевко Г.К. Проектуємо комп’ютерний урок // Відкритий урок. – 2006. - № 3-4. – С.19-25.

11. Сліпчук І.Ю., Мороз І.В. Використання комп’ютерних технологій у процесі реалізації цілей і завдань сучасної біологічної освіти // Інформаційні технології і засоби навчання. – 2008. - № 5. – С. 34-41.

12. Технологічні підходи до проектування уроку /І.І. Зайцева, Г.Д. Довгань, О.Є. Шматько, Н.О. Аніскіна, Л.М. Дементьєва, В.М. Андрєєва // Проектуємо урок разом. Ч.1. Урок 4. – 2006. – С. 17–29.

Використання інноваційних технологій навчання на уроках біології як умова розвитку фахової компетентності вчителя

Кучер Людмила Андріївна, вчитель біології Великоглибочецької ЗОШ І – ІІІ ст. ім Я. Стецька
Вчитель вищої категорії, вчитель-методист

Мета доповіді: показати як використання інноваційних технологій навчання на уроках біології сприяє розвитку фахової компетентності вчителя, більш активному і свідомому засвоєнню учнями навчального матеріалу, розвитку творчих здібностей школярів та формуванню ключових компетентностей учнів; окреслити шляхи розв’язання проблеми підвищення ефективності уроків біології та результативності навчально-виховного процесу.

Педагоги не можуть успішно когось навчати, якщо в цей же час не вчаться самі. Алі Апшероні

Сьогодні, як ніколи раніше, перед школою постає проблема виховання свідомої людини, з достатньо сформованими компетентностями, які дають їй змогу активно інтегруватися в українське та європейське суспільство. Саме копетентнісний підхід має подолати прірву між освітою і вимогами сучасного життя, що знайшло відображення у провідних освітянських документах.

Педагогічна компетентність учителя – це єдність його теоретичної та практичної готовності до здійснення педагогічної діяльності.

Здійснити якісну освіту може тільки висококваліфікований, творчий, соціально-активний, конкурентоспроможний педагог, зорієнтований на гуманістичні цінності: гнучко адаптуватися в змінних життєвих ситуаціях; самостійно критично мислити; використовувати сучасні технології; генерувати нові ідеї; бути комунікабельним; контактним у різних соціальних групах; розвивати свої духовність, інтелект, культурний рівень.

Компетентність педагога залежить від рівня сформованості трьох груп компетенцій, якими має володіти вчитель нової формації: предметно-орієнтовані, загальнокультурні (світоглядні), методологічні (психолого-педагогічні).

Учитель-професіонал повинен не тільки досконало володіти своїм предметом, а й уміти організовувати діяльність учнів та передбачати її результати. Методологічні компетентності формуються у результаті участі вчителя в роботі семінарів, творчих груп, конференцій, майстер-класів, а також у різноманітних фахових конкурсах. Важливе значення має також підготовка учителів в ТОКІППО, що сприяє розвитку їх творчих здібностей, нестандартного мислення, формуванню вмінь та навичок здійснювати навчально-виховний процес на інноваційному рівні.

Тому можна виділити основні шляхи розвитку професійної компетентності педагога: робота в методичних об’єднаннях, творчих групах; різні форми педагогічної підтримки: семінари, конференції, майстер-класи; активна участь у педагогічних конкурсах і фестивалях; поширення власного педагогічного досвіду; використання ІКТ; дослідницька діяльність; інноваційна діяльність, освоєння нових педагогічних технологій. Але жоден з перерахованих способів не буде ефективним, якщо педагог сам не усвідомить необхідність підвищення власної професійної компетентності.

Переконана, що застосування під час викладання біології інновацій, які б спонукали учнів до творчості, створювали атмосферу розкутості, емоційного піднесення, вчили критично мислити, відстоювати свою позицію є необхідністю сучасності. Інновації, на мій погляд, завжди повинні бути мотивованими і орієнтованими на конкретного вчителя та його учнів. У результаті будь-якого творчо працюючого вчителя складається власна методика навчання й виховання, в основі якої можуть бути різні педагогічні технології.

У своїй практиці використовую методи таких інноваційних технологій: методики розвитку критичного мислення, ейдетики, інформаційно-комп’ютерних, дослідницьких, інтерактивних технологій навчання.

Моя професійна діяльність полягає в тому, щоб учні на уроках спілкувалися, думали, творили, а саме навчання було успішним процесом самопізнання й саморозвитку.  Намагаюся будувати уроки таким чином, щоб школярі закріплювали матеріал не шляхом простого заучування і переказування біологічної термінології, а шляхом розвитку критичного мислення вирішення практичних завдань. Моделюючи  урок, на етапі  евокації – використовую такі навчальні стратегії, як «Мозкова  атака», «Створення проблемної ситуації», порушення послідовності; під час усвідомлення використовую інтерактивну систему позначок «ПОМІЧ», аргументи на картках, взаємне навчання; закінчую урок рефлексією – цей етап розпочинається як індивідуальний процес, а закінчується спільним обговоренням учнями вивченого, складанням схем, таблиць з теми тощо. Це дає можливість: активізувати мислення учнів, мотивувати й стимулювати їх діяльність, залучити їх до творчого продуктивного навчання, розвивати вміння логічно й аргументовано викладати матеріал, формувати навички колективного спілкування, розвивати почуття взаємодопомоги.

Інтерактивне навчання створює  комфортні умови  для навчання, за яких учень відчуває свою успішність, інтелектуальну самостійність, має можливість самореалізуватися. У своїй педагогічній діяльності використовую методи різних груп інтерактивних технологій: колективно-групового навчання (дерево проблем, броунівський рух), кооперативного навчання (робота в парах, трійках, групах), опрацювання дискусійних питань (дискусія, метод «Прес», «Займи позицію» тощо), технологій ситуативного моделювання (імітаційні, симуляційні, сюжетно-рольові ігри).

Сьогодні для реалізації основних завдань освіти досить часто виникає потреба пошуку нових форм подання навчального матеріалу. Такими є мультимедійні та динамічні презентації, сервіс Web 2.0 «learningapps», використання яких сприяє комплексному сприйняттю й кращому запам’ятовуванню інформації. Звісно, не кожен урок потребує такого супроводу. Але в загальній біології є теми, до яких підібрати наочний матеріал дуже нелегко, наприклад, вивчення молекулярного та клітинного рівнів життя. Завдяки анімаційним ефектам такі складні процеси, як біосинтез білка, трансляція, фотосинтез стають більш доступними і зрозумілими. При цьому учням спочатку демонструю загальну схему процесу, а потім відпрацьовую кожен його крок. Ще ніколи педагоги не отримували такого потужного засобу навчання, що включає в себе здатність учителя орієнтуватися в інформаційному просторі, отримувати інформацію та оперувати нею відповідно до власних потреб і вимог сучасної освіти. Учитель має розуміти, що використання комп’ютера в навчально-виховному процесі відкриває перед

ним багато перспектив. Тому ІКТкомпетентність вважають складовою професійних компетенцій,якими має володіти вчитель-предметник на сучасному етапі модернізації освіти, і включає у себе здатність учителя вирішувати професійні завдання з використанням сучасних засобів та інформаційно-комунікаційних технологій, що дозволяють йому правильно оцінювати ситуацію і приймати ефективні рішення в професійно-педагогічній діяльності.

Важливе місце в навчально-виховному процесі займають дослідницькі технології навчання: диференційовані лабораторні та практичні роботи, дослідницькі та експериментальні задачі, міні-дослідження, домашні експерименти та метод проектів. Вони надають можливість перевірити та закріпити на практиці теоретичні знання, сприяють набуттю учнями життєвого досвіду, необхідного для формування ключових компетентностей. Саме під час лабора­торних і практичних робіт учні набувають навичок у постановці та проведенні експери­ментів, дослідів, їх результати допо­магають осягнути різноманітні явища повсякденного життя, що сприяє подоланню прірви між щоденною реальністю, з одного боку, і теоретичним матеріалом біль­шості уроків, – з іншого. Інколи для учнів з високим рівнем знань вико­нання лабораторних чи практичних робіт надто легке. У такому випадку пропоную старшокласникам знайти власний шлях досягнення мети пев­ної роботи, оскільки вони вже мають сформова­не логічне мислення. А учням 6 – 8 класів більш цікаво розв’язувати творчі завдання після виконання лабораторної чи практичної роботи, що спонукає їх до прак­тичного застосування здобутих знань. Наприклад, під час лабораторного дослідження будови клітини листка елодеї учні отримують завдання: уявіть, що вам надали унікальну можливість створити клітину нового організму в приміщенні лабораторії Інституту клітинної інженерії. У вашому розпорядженні є окремі частини клітин. Опишіть послідовність своїх дій під час створення клітини нового організму.

Або ж після лабораторного дослідження будови моху учням пропоную продовжити речення: для того щоб вижити на суходолі, мох попросив у чародія... Як ви вважаєте, що такого важливого міг попросити для себе мох? Розвитку творчих здібностей учнів сприяє розв’язання дослідницьких біологічних задач. Наприклад, під час вивчення теми «Транспорт речовин у тварин. Незамкнена та замкнена кровоносні системи. Кров, її основні функції» пропоную учням розв’язати задачу: чи можна крокодила назва­ти теплокровною твариною, адже у нього чотирикамерне серце, як у ссавців та птахів? Для цього організо­вую гру, у якій діти діляться на дві команди: одна з них збирає докази для підтвердження позитивної відповіді на запитання, інша – негативної. Вивчаючи тему «Імунна система. Специфічний і неспецифічний імунітет. Імунізація» учні з’ясовують чому в Англії за часів Дженнера найвродливішими жінками вважали молочарок? (Розв'язання. Молочарки інфікувалися коров’ячою віспою, яка у них про­ходила в легкій формі. Набу­тий імунітет до віспи рятував життя, а на обличчі не було потвор­них рубців).

Метод проектів поєднує кілька сучасних підходів: особистісно зорієнтований та комунікативно-діяльнісний. Він навчає окреслювати цілі, планувати роботу, презентувати результати, передбачає високу активність і незалежність виконавців. На уроках біології та в позакласній діяльності організовую роботу над різними видами проектів: інформаційними, творчими, практично-організаційними, дослідницькими, екологічними.

Програма біології досить складна. На уроках учням необхідно опрацювати й запам’ятати велику кількість біологічних термінів, понять, явищ, процесів. На певному етапі учні пам’ятають матеріал, але коли накопичується нова інформація, що не вимагає повторення попередньої, пам’ять стирає невикористане. Щоб запам’ятовування було довготривалим інформація повинна сприйматися через уяву, фантазію, творчість. Використання елементів ейдетики сприяє розвитку уяви, образного мислення та їх усвідомленого використання, дає можливість складні теми подавати у вигляді порівнянь з явищами, предметами і фактами з життя. До прийомів ейдетики належить використання образів, знаків, малюнків, асоціацій, віршованих рядків, порівнянь, аналогій тощо. Наприклад, при вивченні теми «Синтез білка» у 10 класі етапи біосинтезу можна порівнювати з випіканням торта: код ДНК – як рецепт торта; транскрипція – як переписування рецепту;  активація амінокислот – як підготовка продуктів; трансляція – як випікання коржів; набуття білковою молекулою певної конформації – як оформлення торта. Енергію АТФ можна порівняти з роботою іграшкової пружини, функції і-РНК – з роботою перекладача тощо. Коли в учнів працює уява і фантазія, вони без особливих зусиль запам’ятають навіть складні для сприйняття процеси та явища. Технології ейдетики надзвичайно гармонійно доповнюють всі технології та методики навчання, забезпечують радісну, веселу атмосферу на уроці, дають можливість реалізувати основні дидактичні принципи навчання.

Удосконалення навчального процесу неможливе без моніторингу якості навчальної діяльності.  Регулярність вимірювання дають змогу дослідити динаміку зміни показників якості засвоєння знань з біології, проаналізувати помилки кожного учня та класу в цілому, і на цій підставі розробити план корекційних дій. У вересні обов’язково проводжу діагностування залишкових знань. Впродовж року здійснюю регулярне відстеження якості засвоєння учнями знань та формування вмінь і навичок. Узагальнюю результати моніторингу у графіках та діаграмах.

У світовій педагогічній практиці існує багато методик ефективного навчання, але всі вони так чи інакше – це нова комбінація старих елементів.

Сучасний розвиток суспільства веде до того, що без інноваційних методів неможливо досягти  необхідної якості освіти. Однак нехтувати традиційними методами також не варто. Тільки поєднання традиційних та інноваційних методів здатне сформувати всебічно розвинену, активну, відповідальну людину. Адже вся музика людства – це поєднання семи нот, усі намальовані картини – це поєднання трьох основних кольорів, мільйони білків у живих системах – це комбінація двадцяти амінокислот… сучасний урок – це мистецтво поєднання методик та прийомів, які дають змогу учителю відкрити учню самого себе й самореалізуватися.

Використані джерела

1.                     Гущик М. П. Про деякі аспекти застосування стратегій критичного мислення / М. П. Гущик // Історія України. Шкільний світ. – 2009. – № 17. – С. 16-18.

2.                     Дичківська І. М. Інноваційні педагогічні технології: Навчальний посібник. – К.: Академвидав, 2004. – 352 с.

3.                     Енциклопедія педагогічних технологій та інновацій / Н.П. Наволокова. – Харків: «Основа», 2012. – 176 с.

4.                     Інноваційні технології та методи навчання, Поняття [електронний ресурс]. – режим доступу: pidruchniki.com/ /innovatsiyni_tehnologiyi_metodi_navchannya

5.                     Інформаційно-комунікаційні технології – Інтернет-Конференції [електронний ресурс]. – режим доступу:  konf. koippo.kr.ua/blogs/index.

6.                     Маслова В. Формування міжпредметних компетентностей у розділі «Біологія рослин»/ В. Маслова// Біологія. Шкільний світ. Газета для вчителів біологія. –2013 – № 13 (721)

7.                     Підласий І. П. Продуктивний педагог. Настільна книга вчителя / І.П. Підласий. – Х.: Вид. група «Основа», 2009. – 360 с.

8.                     Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання: Науково-методичний посібник/О. І. Пометун, Л. В. Пироженко. За ред. О. І. Пометун –К.: Видавництво А.С.К., 2004. – 192с.

9.                     Цвященко П.  Особистісно зорієнтовані та інформаційно-комунікативні технології на уроках біології/ П. Цвященко// Біологія. Шкільний світ. Газета для вчителів біологія. –2013 – № 15 (723)

10.                Шеремет, М.   Крититчне мислення в контексті задач підвищення професійної майстерності вчителя / М. Шеремет // Післядипломна освіта в Україні. – 2008. – № 1. – С. 29-31

«ВИКОРИСТАННЯ ІННОВАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ ЯК УМОВА ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ І ЯКОСТІ НАВЧАННЯ НА УРОКАХ БІОЛОГІЇ»

Романова Людмила Олексіївна, вчитель біології бердянської загальноосвітньої школи І-ІІ ст. №9

«Виживає не найсильніший і не  найрозумніший, а той хто найшвидше відгукується на зміни, що відбуваються»  Ч. Дарвін

І Актуальність досвіду.

Школа разом із світовою спільнотою вступила у третє тисячоліття.    Це час сучасних технологій та інноваційних тенденцій. Людина 21 ст. – інноваційно забезпечена і розвинута особистість. Тому для сучасного суспільства впровадження інноваційних технологій в освіту має не стільки теоретичне, скільки практичне значення.

В Національній стратегії розвитку освіти в Україні на 2012–2021 роки зазначено, що найважливішим для держави є виховання людини інноваційного типу мислення та культури, проектування акмеологічного освітнього простору з урахуванням інноваційного розвитку освіти. Крім того, в законі України «Про освіту» сказано, що розвиток освіти повинен базуватися на використанні нових прогресивних концепцій, впровадженні в навчально-виховний процес сучасних педагогічних технологій та науково-методичних досягнень. Актуальність визначеного напрямку і спонукала мене обрати науково – методичну: «Використання інноваційних технологій як умова підвищення ефективності і якості навчання на уроках біології».

Мета цієї проблеми полягає у визначенні механізмів формування школяра як інтелектуальної, творчої, всебічно розвиненої особистості, що вміє використовувати набуті знання у сучасному світі. Тому для себе, як для вчителя біології , у розв’язанні даної проблеми я поставила такі завдання:

·        підвищення ефективності уроку, якості навчання та зацікавленості до предмету; 

·        активізації навчальної діяльності учнів на уроках біології; 

·        можливість розвитку навичок самостійної та спільної діяльності; 

·        формування компетентної дієздатної особистості; 

·        підвищення мотивації навчання.

Провідна наукова ідея: впровадження інноваційних технологій на уроках біології , з метою створення комфортних умов навчання, за яких кожен учень відчує свою успішність, інтелектуальну спроможність, значущість

 Новизна полягає в цілеспрямованому формуванні освітнього середовища, що дозволяє використовувати сучасні педагогічні технології, які сприяють реалізації максимальної самостійності учня на уроці і в позаурочний час; у комбінації відомих методик і прийомів, направлених на розвиток пізнавального інтересу; у розробці дидактичного матеріалу з використанням інформаційних технологій.

Інноваційна значущість пропонованого досвіду передусім простежується в тому, що особливістю учбового процесу є те, що центром діяльності стає учень, який виходячи із своїх індивідуальних здібностей і інтересів, вибудовує процес пізнання. Між учителем і учнем складаються «суб’єкт-суб’єктивні» відносини.

Теоретичною основою методології і інноваційних технологій є дослідження сучасних педагогів В. Безпалько, Б. Лихачова, М. Кларина, В. Монахома, Г.Селевка. Розробкою інноваційних технологій навчання займалися також А.Єршов (комп’ютерні (інформаційні) технології), А.С. Бєлкін (педагогічна технологія створення ситуацій успіху), Ж. Піаже, Л.Виготський, Ч. Темпл, Д. Стіл, К. Мередіт (технологія розвитку критичного мислення), О. Пометун, Л. Пироженко (інтерактивні технології), К. Баханов, Д. Дьюї, В. Кілпатрик, В. Гузєєв, І. Єрмаков, О. Пехота, І. Чечель (технології проектного навчання). Дослідники проблем педагогічної інноватики (О. Арламов, М. Бургін, В. Журавльов, Н. Юсуфбекова, А. Ніколс та ін.) намагаються співвіднести поняття нового у педагогіці з такими характеристиками, як корисне, прогресивне, позитивне, сучасне, передове.

ІІ Шляхи і засоби реалізації

" Технології ніколи не замінять вчителя. Але вчитель, який ефективно застосовує технології для розвитку своїх учнів, замінить того, хто ними не володіє " ( Шеріл Нуссбаум - Біч )

На сьогодні вже неможливо навчати традиційно: у центрі навчально- виховного процесу має бути учень. Від його активності на уроці, вміння працювати з учителем, однокласниками залежить успіх і в опануванні програмового матеріалу, і в подальшому суспільному житті. Завдання сучасного вчителя підвести дитину до того, щоб вона сама бажала набути знання. А це можливо за умови вкраплення нових елементів у традиційний підхід до освіти. Такими елементами і є на мою думку використання різноманітних інноваційних технологій.

З огляду на те, що інноваційних технологій існує дуже багато, я для себе виділила декілька, які представлені у моделі (створена за допомогою сервісу XMind):

Обираючи ці технології я керувалася нормативно-правовими документами,  певним контингентом учнів школи, і матеріально-технічною базою, яка наявна в школі та кабінеті біології.  

Відповідно до вимог нового Державного стандарту базової та повної загальної середньої освіти одним із важливих завдань освіти є розвиток критичного мислення школярів. Розвивати критичне мислення – це значить вчити дітей не тому, що вони повинні думати, а як вони мають думати – розвивати навички аналізу, синтезу, пошуку та переосмисленню інформації, навчити ставити перед собою додаткові питання, знаходити нестандартні рішення, аналізувати свої вчинки та дії. Одним із потужних інструменті, який втілить у життя все вище перелічене є інтелект-карти (Mind Maps). Застосування КАРТ-РОЗУМУ в навчанні школярів дають величезні позитивні результати, оскільки діти вчаться вибирати, структурувати і запам'ятовувати ключову інформацію, а також відтворювати її в подальшому. Вони привертають увагу учнів різного віку до  творчого мислення, організації і вирішення проблем і можуть бути застосовані до будь-яких видів завдань. Гнучкість карт знань дозволяє розглядати будь-яку тему або питання, вони можуть використовуватися для всього класу, групи або індивідуально.

На своїх уроках я використовую різні методи створення карт розуму: комп’ютерний метод, або малювання власно руч. Все залежить від вікової категорії дітей, володіння ними комп’ютером, вільним часом. Застосовую цей прийом для конспектування матеріалу, складання плану виступу з певної теми, запам’ятовування термінів, роботи над проектом, представлення біологічних явищ.

INSERT/ІНСЕРТ (інтерактивна система запису для ефективного читання і розмірковування) або стратегія «Критичного читання».  Це технологія дає можливість дитині глибше осмислити запропонований для опрацювання текст.

Учні не читають текст механічно, а застосовують під час читання розумові операції високого рівня, що дозволяють сформувати власну думку щодо інформації. В основу стратегії покладено читання тексту з одночасним маркуванням окремих слів/фраз.

В залежності від вікової категорії учнів можна запропонувати або підготовити  повідомлення по  інформації,  яка  зацікавила  найбільше,  або опрацювати  більшу  кількість  матеріалу,  використовуючи не тільки підручник,  зробити  висновки,  узагальнити,  скласти порівняльну  характеристику,  розробити  певні  правила тощо.

На уроках біології ми завжди маємо порівнювати: явища,  речовини, організмі, органели, тканини, клітини тощо. Одним з ефективних прийомів для розвитку мислення учнів та вироблення навичок порівняння – є діаграма Венна. Виконання цієї вправи сприяє усвідомленню навчального матеріалу, вміння виконувати операції аналізу, синтезу.

Для формування аналітико-синтетичного та асоціативного мислення, розвитку критичного мислення, творчої уяви учнів застосовую такий інноваційний прийом як складання сенканів. В основному цей метод використовую на етапі рефлексії, або в якості додаткового домашнього завдання . За моїми спостереженнями, далеко не всі учні вміють складати ці ряди слів. Багатьом дітям це не під силу. Таким учням, я пропоную попрацювати з сервісом Word It Out  («Хмари слів»). На заготовлених заздалегідь картинках, або слайді з’являється хмара зі слів. Завдання:скласти сенквейн  використовуючи слова із «хмари». Відомо, що при вивченні біології учень повинен запам’ятати купу нових термінів і понять. Для кращого запам’ятовування та відтворення понятійного апарату предмету також будуть у нагоді хмари слів. «Заготовки» з хмар слів учні роблять самостійно і вдома, а потім користуються на уроках: при виконанні самостійних робіт, для організації групової роботи тощо

ПОПС-формула – це приголомшливий за своїм потенціалом інтерактивний прийом, спрямований на рефлексію учнів. Цінність цього технологічного прийому полягає в тому, що він дозволяє учням коротко та всебічно висловити власну думку, власну позицію з вивченої теми, надихає на спільне розв'язання проблем, надає можливості моделюванню реальних життєвих ситуацій. Вчитель отримує унікальну можливість за лічені хвилини одержати інформацію про ступінь занурення учня (ів) в матеріал. Під час використання цієї інтерактивної форми навчання змінюється, ставлення дітей до предмета, приводиться в дію основний закон засвоєння знань: сприйняття – осмислення – запам’ятовування – практичне  застосування.

Із впровадженням комп’ютерних технологій у навчально-виховний процес  для мене відкрилися нові можливості, що дозволяють створити умови для розвитку пізнавального інтересу до предмету,  інтегрувати інформаційно-комунікаційні технології в  навчально-виховний процес через  створення  презентацій (власних, учнівських) , інфографіка, використання Google карт (риби, вчені-екологи),  он-лайн вікторин (LearningApps), відео, блогів, складання он-лайн тестів, кросвордів та багато іншого.

Інтернет надає унікальні можливості для освіти. Він має не тільки величезний невичерпний масив освітньої інформації, а й виступає як засіб, інструмент для її пошуку, переробки, представлення. В якості нових інформаційних засобів мережі Інтернет доцільно та ефективно можна використовувати так звані сервіси Веб 2.0
З метою активізації пізнавальної, творчої та самостійної діяльності учнів, розвитку уваги, гнучкості мислення, вміння планувати діяльність  мною та учнями  створюються блоги (англ. blog, від web log, «мережевий журнал чи щоденник подій»). Кожен блог має свій напрямок, свою мету.
Використовуючи мультимедійні технології, я спонукаю учнів до творчої самостійності у проектній діяльності, створенні та захисті творчих проектів, Відповідно до нормативно-правових документів і суспільно-політичних реалій в країні, я вирішила створити власний учнівсько-педагогічний проект «Організація форм навчально-виховної роботи національно-патріотичного спрямування на уроках біології» . Моїми помічниками були учні 7-11 класів. В кожному класі було створено групу учнів, які отримали певні завдання і працювали над ними. Створювали презентації, власні блоги (Природно-заповідний фонд Бердянська), складали вікторини, кросворди, робили відеоролики тощо. Цей проект був довгостроковий і проходив у 4 етапи підготовчий, практичний, результативно-оцінний, узагальнюючо-підсумковий. Мета цього проекту: підвести учнів до глибшого розуміння навколишнього середовища, сприяти пробудженню поваги і любові до того місця, де вони народились і виросли; виховання в дітей ціннісних ставлень, моральних якостей, насамперед, національної свідомості при вивченні біології. Продуктом, тобто підсумком роботи стало створення загального блогу «Мій рідний край моя земля» , куди увійшли всі роботи учнів. 

Висновок. Аналізуючи результативність роботи з впровадження інноваційних технологій я  прийшла до висновку: інновації є об’єктивним процесом еволюції освіти, але жодна інноваційна технологія не є універсальною; новітні технології потребують багато часу для підготовки як учнів, так і вчителя. Використання педагогічних інновацій не самоціль. Це лише засіб досягнення навчальної мети. Перед кожним із нас два шляхи: жити минулими, хоча і великими заслугами, заплющивши очі на кардинальні зміни у світі, або пробувати щось змінити у своєму ставленні до новітніх освітніх технологій.

Кобець Олени Олександрівни, вчителя біології

Української ЗОШ І-ІІІ ступенів №12 м. Селидового

«Розвиток пізнавальної активності учнів шляхом впровадження інноваційних технологій на уроках біології»

Учень – не чаша, яку треба наповнити,

а факел, який потрібно запалити.

Давньогрецький вислів

Актуальність і практична значущість досвіду

Час, в який ми живемо і працює­мо, висуває все нові й нові вимоги до знань і наших здібностей. Знати й уміти все неможливо, та й не по­трібно. Зате вміти освоювати нове, коли в цьому виникає необхідність, — зараз найголовніше. І до нас, учите­лів, висуваються вимоги в дусі тепе­рішнього часу. Мета кожного вчителя — навчити учнів думати, розвинути їх здібності так, щоб у майбутньому вони могли використати набуті знання на практиці. 

Особливо актуальною в сучасній школі залишається проблема зниження пізнавального інтересу та пізнавальної активності учнів. Здивування, азарт, піднесення, зацікавлення в очах дітей, коли руки так і тягнуться догори, - ось картинка, яку кожен учитель хотів би бачити у класі на своїх уроках. Виникнення інтересу до біології в учнів здебільшого залежить від того, які методи і прийоми використає учитель на своєму уроці, яким способом він зацікавить своїх учнів.  

Інтерес – рушійна сила пізнання та навчання. А головне завдання вчителя – це пробудження та розвиток інтересу.

Саме тому декілька років я працюю над проблемою «Розвиток пізнавальної активності учнів шляхом впровадження інноваційних технологій на уроках біології». Кредо моєї роботи: «Немає необдарованих дітей – будь-яка здібність потребує розвитку». Щоб вести дітей за собою, необхідно самому рухатись, не зупиняючись.

Мета мого досвіду: шляхом дослідження інтелектуальних і творчих особистісних якостей учнів домогтися диференціації впливу на розвиток кожної дитини з урахуванням її інтересів, мотивів, системи цінностей; стимулювати розвиток здібностей кожної особистості.

Щоб досягнути мети, необхідно реалізувати такі завдання:

·        створити оптимальні  умови для розвитку творчої особистості дитини;

·        сприяти позитивній мотивації учнів до пізнавальної діяльності;

·        розвивати потреби в самопізнанні, самореалізації, самовдосконаленні;

·        створити атмосферу співпраці і взаємодії вчителя та учня;

·        сформувати в учнів навички отримувати, осмислювати та використовувати інформацію з різних джерел;

·        ефективно та творчо застосовувати набуті знання та досвід на практиці;

сприяти участі школярів в різних конкурсах, олімпіадах.

       Практичне значення  досвіду полягає у формуванні успішної, компетентної особистості, яка  вміє оперувати набутими знаннями, готова змінюватись та пристосовуватись до потреб суспільства, управляє масивом інформації, активно діє, швидко приймає рішення, спроможна розвиватись та самовдосконалюватись впродовж життя.

Отже, провідна ідея мого досвіду полягає у виробленні та використанні  певних інноваційних технологій навчання на уроках біології, що стимулюють бажання пізнавати нове, розви­вати творчі здібності, сприяють розвитку особистості та її самореалізації.

Перелік наукових досліджень, концепцій та теорій, на яких ґрунтується теоретична база досвіду

Педагогічний досвід ґрунтується на принципах педагогіки співпраці та розвиваючого навчання Шаталова В.Ф., Амонашвілі Ш.О., педагогіки співпраці В.Сухомлинського, інтерактивних технологій О.Пометун, Л.Пироженко, технологій критичного мислення та проблемного навчання Л.Виготського, Дж.Дьюї, М.Коул, методичних прийомах А.Гіна. Більшість авторів погоджується з тим, що творча особистість – це індивід, який володіє високим рівнем знань, має потяг до нового, оригінального.

Відомі сучасні вчені С. П. Гончаренко, Ю. І. Мальований, В. А. Онищук, М. М. Скаткін, А. М. Алексюк, Ю. К. Бабанський та інші, проаналізувавши проблеми пізнавальної діяльності учнів, розробили науково-методичні рекомендації щодо прилучення їх до методів наукового пізнавального пошуку, формування теоретичного мислення та розвитку творчих здібностей.    

Технології реалізації провідної педагогічної ідеї досвіду та її складових

Вважаю, що процес навчання – це завжди творчий пошук. Як писав В.О. Сухомлинський «Учитель готується до уроку все життя…».

Але завжди треба пам’ятати, що кожен учень відрізняється від іншого учня психікою, інтересами, рівнем розумового розвитку, здібностями.

Розвиток здібностей учнів залежить від:

·        впевненості у власних силах;

·        вироблення умінь самостійно працювати;

·        вимогливості до себе;

·        уміння переборювати труднощі у роботі;

·        оволодіння технікою роботи тощо.

Існує багато різноманітних методів та прийомів, з допомогою яких учи­тель може активізувати пізнаваль­ну діяльність учнів. Я зупинилися на деяких з них, а саме: активізація пізнавальної діяльності учнів через проблемне навчання; використання інтерактивних, проектних та інформаційно-комунікативних технологій на уроках біології. У роботі подано приклади проблемних ситуацій, цікавих за­вдань, які мною використовуються не тільки на уроках біології, а й у позакласній роботі з учнями.

Урок біології не має права бути нудним, нецікавим. Він покликаний будити живу думку, розум, почут­тя, спонукати до роздумів, творчос­ті, викликати жагу до знань, еколо­гічного способу життя, формувати компетенції, яких потребує життя. Розвиток творчої особистості, фор­мування життєвих і соціальних компетенцій передбачає здійснення вчи­телем оптимального вибору форм та методів навчання, що мають від­носну самостійність і впливають на стосунки, що виникають у процесі навчання між учителем та учнем. І я, добираючи форми й методи на­вчання, які забезпечували б реалі­зацію цілей біологічної освіти, на­даю переваги методам самостійного одержання знань, методам, спрямованим на реалізацію принципу активізації навчання.

У процесі навчання учні під керівни­цтвом учителя здобувають нові для них знання. Щоб викликати в учнів пізнавальний інтерес до нового на­вчального матеріалу, потрібно вико­ристовувати різноманітні методичні прийоми: створення проблемної си­туації, прийом новизни, значущості, динамічності, дослідницький прийом та інше. Усі вони збуджують допитли­вість, пізнавальний інтерес і можуть бути використані на всіх етапах ви­вчення навчального матеріалу.

Яким повинен бути сучасний учи­тель? Вільним! Вільним від стереоти­пів і комплексів, як внутрішніх, так і зовнішніх. Він не повинен будуватися за єдиним алгоритмом.

Прагнення розвивати самостійний пошук інформації учнями наштовхує вчителя на створення нестандартних уроків, структуру яких досить склад­но класифікувати, і вони складають окрему групу уроків. Побудова нестан­дартного уроку, особливо його підго­товка — складна справа для вчителя. На такому уроці він виступає в ролі ведучого, а 60 % часу діти самостійно вивчають матеріал у парах або групах, тобто активно взаємодіють зі своїми однокласниками.

Інтерактив має велике значення в спіл­куванні між тими, хто навчає, і тими, кого навчають. На уроках із застосу­ванням інтерактивних технологій ви­являються не тільки діти, але й учи­тель розкривається перед учнями.

Інтерактивні технології створюють підґрунтя для формування креативного мислення, піз­навальних та комунікативних інтересів і на­хилів, умінь і навичок самоосвіти.

Тільки інтерактивне навчання сприяє ефек­тивному спілкуванню, співпраці, дає змо­гу розробляти спільні проекти, працювати у творчих групах, обговорювати проблеми у загальному колі, аналізувати, дискутувати, розігрувати рольові ситуації. А це, у кінце­вому результаті, сприяє кращому засвоєнню знань, розширює можливості використання їх у практиці повсякденного життя, формує активну життєву позицію.

У своїй роботі я використовую різні прийо­ми інтерактивних технологій: кооперативне навчання, фронтальні технології, навчання в грі, навчання в дискусії (дод.1).

Це такі прийоми — термінологічна дуель, бліц-турнір, ро­льова гра, вибірковий диктант, дебати та дискусії, мозковий штурм, спіймай помилку,  ігри «Логіч­ний ланцюжок» та «Художники-дослідники», тестові вправи «Закінчи речення», «Вибери зайвий термін», «Встанови відповідність», «Загадки-двійники» тощо.

На кожному уроці я намагаюся максимально залучити учнів до виконан­ня самостійних завдань, що потребу­ють різного рівня творчості й самостійності залежно від індивідуальних можливостей кожної дитини. Є учні, які тимчасово не можуть упоратись із завданнями певного рівня. Якщо постійно пра­цювати над розвитком їх розумових здібностей, умінь і навичок, можна досягти поступового вдосконалення, росту цієї дитини. Вона повинна від­чувати радість від навчання, від того, що може зробити те, до чого її спону­кає вчитель, тому добираю посильні завдання, але поступово ускладнюю їх. Для цього я диференційовано використовую різноманітні завдання, вправи на різних етапах уроку. Це індивідуальні завдання за картками, різного рівня додаткові завдання під час виконання лабораторних заліко­вих робіт, індивідуальне та фронталь­не опитування. Навіть під час бесід і диспутів діти отримують питання різних рівнів, що спонукає їх до на­пруженої роботи.

Застосування активних та інтерак­тивних технологій навчання сприяє розвитку навичок критичного мис­лення та пізнавальних інтересів. На уроках, де використовуються ці тех­нології, діти почувають себе впевне­но, вільно висловлюють свої думки й спокійно сприймають зауважен­ня, адже вони є активними учасни­ками навчального процесу. В атмос­фері довіри та взаємодопомоги лег­ко робити відкриття, усвідомлювати важливість здобутих знань.

Саме за таких умов можливе вихо­вання особистості, підготовленої до майбутнього, в якому необхідно розв'язувати проблеми та приймати конкретні рішення.

Розвитку елементів творчої діяльності учнів сприяють методи стимулюван­ня і мотивації пізнавально-навчаль­ної діяльності, які широко впроваджуються останнім часом:

• пізнавальні ігри (ігри-подорожі, вікторини, ділові ігри) стимулюють практичні навички, розвива­ють увагу та інтуїцію, змінюють мотиви навчання (знання забез­печують успіх школярів у реаль­ному житті, а не колись у майбутньому);

• метод конкретних ситуацій роз­виває здатність аналізувати і са­мостійно формулювати пізнавальні завдання;

• метод інциденту (ускладнення «конкретних ситуацій» уведен­ням несприятливих умов — де­фіцит часу, інформації тощо) на­вчає працювати в різноманітних умовах;

• метод продумування нових ідей («мозкова атака») — групова творча діяльність, під час якої продумуються нові ідеї щодо розв'язання проблеми, — формує творче мислення, навчає пра­цювати в різноманітних умовах, водночас формує культуру спіл­кування.   

Вибір методу активізації пізнаваль­ної діяльності учнів зумовлюється специфікою змісту навчання, загаль­ними цілями навчання, особливостя­ми розвитку учнів, часом, відведеним на вивчення навчального матеріалу, наявністю засобів навчання, які має у своєму розпорядженні вчитель. Умін­ня вибрати з існуючих методів такі, що не просто збагатять учнів знаннями, а й готуватимуть їх до активної і твор­чої праці, — один з основних крите­ріїв педагогічної майстерності.

У своїй роботі для активізації пізна­вальної діяльності учнів я застосовую гру. «Гра — восьме диво світу», — так оцінив значення цієї форми роботи один педагог. Частіше я використовую гру на уроках у 5-8 класах, у старших класах часто використовувати її в на­вчальному процесі не можна, краще застосовувати ігрові моменти.

Урок-гра характеризується високим рівнем активності учнів. Я помітила, що у роботі уроку беруть участь і най­менш комунікативні діти, що сприяє їх самоствердженню. Гра розковує їх, дозволяє розкрити свої можливості, повірити у свої сили. Під час гри ви­ховується свідома дисципліна, взаємодопомога, постійна готовність учнів включитися до різноманітних видів діяльності, розвиваються елементи самостійності, творчості та ініціативи.

Багато нового в характерах школярів зазвичай відкривається під час проведення уроку-«суду» «Постава та про­філактика її порушень», «Роль бактерій в природі та житті людини» та ін. Дуже важли­во в ході заняття не користуватися своєю перевагою викладача, а висту­пати на рівні з учнями.

Дуже часто використовую дидактичні ігри. До системи уроків вони включаються епізодично. Наприклад, під час закріплення матеріалу пропоную учням завдання зі складання крос­ворда. Використовую також рольові ігри, групові форми роботи. Наприклад, під час вивчення теми «Кров та кровообіг» організовується робота груп «Анатоми», «Фізіологи», «Кар­діологи», «Гігієністи», «Епідеміоло­ги», «Травматологи».

На своїх уроках часто використовую творчі (ситуативні, проблемні) завдання — це взаємозв'язок пізнавального та розумового завдань.

Його розв'язання вимагає від учня за­стосування раніше засвоєних знань та вмінь у новій ситуації, їх комбіна­цію та переплетення, побудову їх на основі способу розв'язання, бачення нової проблеми в традиційній ситуа­ції, бачення структури і нової функ­ції об'єкта. Важливе також напру­ження думки, збудження розумової діяльності.

Використання творчих завдань дає змогу перевірити, як учень навчився оперувати, й одночасно вчить само­стійного пошуку нових знань і спо­собів діяльності.

Отже, творчі завдання, на відміну від репродуктивних, здатні підняти школярів на більш високий рівень їхньо­го розумового розвитку.

Методика розв'язання пропонованих творчих завдань включає в себе ланцюжки рішень окремих пізнаваль­них підзавдань, кожне з яких носить переважно репродуктивний характер і не становить особливих труднощів. Учень легко може їх виконати, спи­раючись на вже набутий обсяг знань. Сукупність таких підзавдань поро­джує творчість школяра. На уроках біології є можливості для того, щоб учні намагалися доводити й обґрунтовувати свої міркування, викорис­товуючи запас знань або наочність. Так, з'ясовуючи відмінності між ко­реневищем рослин і коренем, учні спочатку не можуть дати правиль­ну відповідь, але пропонують різні міркування, іноді помилкові (коре­невище росте горизонтально, а ко­рінь — вертикально; на кореневи­щі є бруньки, а на коренях їх немає; кореневище може зеленіти на світ­лі, а корені не зеленіють тощо). Об­говорення цих міркувань супрово­джується вивченням роздавального матеріалу — живих рослин або гербарних зразків. Зрештою учні дохо­дять висновку, що кореневище — це видозмінений пагін, який хоч і не має зелених листків, але володіє всі­ма іншими ознаками, характерними для пагона.

Вміння розбити завдання на підзавдання, встановити послідовність їх розв'язку, логічний хід міркувань і ста­новитиме основну складність під час вирішення вихідного матеріалу.

Такий підхід активізує розумову ді­яльність учнів, а отже, приводить до нестандартних розв'язань (дод.2).

Завдання 1

Доведіть, що судини, які прогляда­ються під шкірою руки, — вени.

Базові знання для виконання завдан­ня: поняття артерії, вени.

Хід міркувань

1. Учитель. Які судини назива­ються артеріями, венами?

2. Учитель. Отже, щоб довести, що судини, які проглядаються під шкірою руки, — вени, треба встановити...

    Учні ... напрямок руху по них кро­ві: від серця або до серця.

 3. Учитель. Для цього проведемо дослід: на руку в передпліччі або кисті накла-демо пов'язку, але не дуже тугу. Що спостерігаємо?

    Учні. Спостерігаємо набухання судин нижче пов'язки.

4. Учитель. Чому набухають суди­ни саме нижче пов'язки?

    Учні. Припинився відтік крові до серця, значить, ці судини — вени.

Пропоноване наступне завдання є ло­гічним продовженням попереднього, але вимагає більшого обсягу знань. Для його виконання доцільно вико­ристати малюнок.

Завдання 2

Пояснити, чому набрякає палець, якщо його перетиснути біля основи. (Пере­тяжка має бути не дуже туга.)

Хід міркувань

1. Учитель. У яких напрямках ру­хається кров по артеріях, венах, лімфа — по лімфатичних суди­нах?

    Учні. Кров рухається по артері­ях від серця, по венах — до серця. Лімфа рухається по лімфатичних судинах до венозної системи.

2. Учитель. Які особливості бу­дови стінок артерій, вен, лімфа­тичних судин?

    Учні. Стінки артерій більш тов­сті й міцні, ніж стінки вен та лім­фатичних судин, тому що містять більше еластичних і м'язових во­локон.

3. Учитель. Чи припиниться при­плив крові по артеріях і відтік крові по венах, лімфи по лімфа­тичних судинах після перетяжки? Поясніть чому?

4. Учитель. Що відбуватиметься у капілярах, якщо не буде відтоку крові, а слаб-кий приплив продо­вжуватиметься?

5. Учитель. Чи зможе тканинна рі­дина далі дифундувати до лімфи?

Підбиваючи підсумки цієї співбесі­ди, доцільно запропонувати учням намалю-вати в зошитах схему, що по­яснює причини набряку.

Таким чином, творчі завдання дають змогу перевірити міру засвоєння на­бутих і активізують процес отриман­ня нових знань. Наприклад, завдання, яке можна використати при вивченні типу Членистоногих у 7 класі або при вивченні запилення квіткових рослин у 6 класі:

Розв’яжіть задачу

Коли конюшину вперше завезли в Австралію, то вона добре росла й цвіла, але не давала насіння і не розмножувалася.  Чому? (Відповідь: в Австралії не було джмелів, які б запилювали конюшину).

Запропоновані завдання можна за­стосовувати на уроці, використовуючи форми групової роботи учнів (за методом мозкового штурму) на етапі закріплення матеріалу або на початку окремих тем як проблем­ної ситуації.

Можна запропонувати завдання для домашнього виконання з подальшим обговоренням результатів на уроці. Це дасть змогу перевірити творчу робо­ту кожного школяра.

Елементи постановки навчальних проблем:

7 клас «Будова кореня» - Що допомагає кореню просуватися вглиб грунту? Чому корені не пошкоджуються при цьому?

7 клас «Запилення квіткових рослин» - Чому конюшина запилюється лише джмелями?

8 клас «Ряд Рукокрилі» - Кому легше літати: птахам чи кажанам, чому?

8 клас «Клас Земноводні» - Чи буває жабам холодно?

7 клас «Корінь і кореневі системи» - У пустелях денна температура піднімається до 83⁰С, уночі бувають приморозки, грунт сухий і сольовий. Який орган рослин допомагає вижити за таких умов? (Корінь)

10 клас «Структурна складність і впорядкованість організмів»

Повідомлення учня

1774 рік. Група моряків з екіпажу корабля, що зупинився біля острова Нова Коледонія, зійшла на берег купити провізії. Але риба мала такий екзо­тичний вигляд, що двоє натуралістів, присутніх під час торгу, категорично заперечили проти такого застосування цікавого зразка і взялися його описувати та змальовувати. Коли риба в смаженому вигляді потрапила на стіл, усі вже були ситі і їсти ніхто не хотів. На щастя! Бо, як згодом виявилося, риба була дуже отруйна і викликала важкі розлади нервової системи. 1950 року отруту - тетрадоксин - виділили, і виявилося, що вона не дає йонам Натрію проникати в клітину, що порушує передачу нервового імпульсу.

Учитель

Ось дві молекули глюкози, одна з яких потрапила з при­родного продукту, а друга — зі штучно синтезованого. Перша легко про­йшла крізь мембрани, а друга застрягла. Чому?

Кілька десятиріч тому цілий світ схвилювало трагічне повідомлення: у жінок, які вживали снодійне толідомід, народжувались діти-каліки. Чому?

На своїх уроках часто використовую і проектну діяльність (дод.3, дод.4).

Метод проектів — це комплексний навчальний метод, який дозволяє індивідуалізувати навчальний про­цес, дає можливість учневі вияви­ти самостійність у плануванні, орга­нізації та контролі своєї діяльності (Г.Селевко). Технологія проектування передба­чає розв'язання учнем або групою учнів якої-небудь проблеми, у ре­зультаті чого вони одержують певну суму знань.

На мою думку, використання методу проектів підвищує ефективність навчання та виховання. З його допо­могою реалізуються міжпредметні зв'язки, учні взаємодіють між собою та співпрацюють з учителем.

Впроваджую в навчально-виховний процес інформаційно-комунікаційні технології (дод.5). Так, одним із елементів методу проектів є створення мультимедійної презентації, що допомагає перевірити вміння учнів виділяти головне, порівнювати об'єкти, узагальнюва­ти й систематизувати знання. Таку презента­цію можна створити в електронному вигляді й продемонструвати за наявності відповідно­го обладнання або ж у друкованому вигляді і проко­ментувати самому. У будь-якому разі цей при­йом активізує увагу учнів, демонструє твор­чий підхід до вивчення матеріалу й заслуговує на високі бали. Часто для створення слайдів презентацій ставлю перед учнями проблемні завдання і потім порівнюю різний підхід до їх виконання. Головне в цьому випадку — заохо­чувати дітей і створювати ситуацію успіху, не втрачаючи при цьому контролю за виконаним завданням: учень має усвідомлювати в чому його сильні й слабкі сторони, щоб викорис­тати цей досвід у подальшій роботі.

Комп'ютерні технології самі по собі мають високий пізнавальний потенціал для дитини, і не використати його в навчальній діяльності було б великою помилкою. Ці засоби мають багато переваг над більш традиційними: це й варіативність їх застосування на різних ета­пах уроку, можливість використан­ня на практичному чи лабораторно­му занятті, наочність та яскравість, які забезпечують краще сприйман­ня та запам'ятовування навчально­го матеріалу, економне використан­ня навчального часу, індивідуалізація навчання, визначення глибини і по­слідовності засвоєння, темпу роботи, використання різних аудіовізуаль­них засобів навчання (графіки, звуку) для збагачення й мотивації навчан­ня, наочного та динамічного подан­ня матеріалу, створення комфортного середовища навчання, активізація навчальної діяльності школярів, інтен­сифікація навчання та підвищення рівня мотивації, впровадження про­ектної методики роботи із застосуванням комп'ютера, а в разі викорис­тання комп'ютеризованого контролю або електронних журналів — ще й ре­єстрація даних, збір та обробка відо­мостей про індивідуальну навчальну діяльність учнів.

 У міру можливос­тей використовую комп'ютер на різних ета­пах уроку. Для засвоєння нового матеріалу іноді викорис­товую електронні посібники та програмно-методичні комплекси, які розраховані на са­мостійну роботу учнів і тому на їх основі лег­ко будувати проблемні ситуації, іноді з такою ж метою використовую відеофрагменти без звуку, які пропоную учням прокоментувати на основі набутих знань, або ставлю до них проблемні запитання. Такі методи допома­гають кількаразово повторити один і той же матеріал, використовуючи щоразу інші сен­сорні системи, що значною мірою покращує сприйняття.

Проте з використанням комп'ютера не слід відходити й від традиційних дидактичних засобів навчання. У своїй практиці я надаю перевагу побудові схем, таблиць, діаграм. Найбільш ефективними вважаю складання порівняльних таблиць, що допомагає виді­лити головні ознаки об'єкта й акцентувати на них увагу.   

Сходинкою до особистого росту учнів вважаю позакласну роботу, яка стала вже традиційною в житті учнів: «Тиждень біології», «Тиждень екології»,  природоохоронні акції «Замість ялинки – зимовий букет!», «Збережемо первоцвіт», проведення брейн-рингів, квестів, конференції для старшокласників, різноманітні екскурсії, екологічні стежки тощо. Під час навчально-виховної роботи в школі велику увагу приділяю формуванню екологічної свідомості й культури учнів. Багаторічний досвід використання різноманітних форм і методів екологічного виховання дає змогу сформувати об’єктивне бачення проблем довкілля, спонукає до посильної участі в розв’язанні екологічних проблем, виховує відповідальне ставлення до природи й усвідомлення необхідності її охорони. Наприкінці 2013 року була створена збірка матеріалів «Формування екологічної свідомості учнів» (дод.6), в яку ввійшли розроблені мною різноманітні заходи з елементами екологічного виховання.

Висновки та рекомендації

Сучасні методи та прийоми, описані у досвіді, як пра­вило, сприймаються учнями з інтересом, ви­кликають прагнення глибше оволодіти пред­метом.

Діти на таких уроках працюють творчо, за­цікавлено, що сприяє активізації процесів сприйняття та запам'ятовування. Невиму­шена атмосфера, вільне спілкування нала­штовують на виникнення позитивних емо­цій, а це, у свою чергу, допомагає активному процесу розвивального навчання, ефектив­ної комунікації.

Учитель у цьому випадку тільки стимулює на­вчальний процес, допомагає встановити вза­ємодію між окремими учнями та їх групами, створює мікроклімат довіри, співпраці, спів­переживання за результат спільної роботи. У кінцевому результаті учні не тільки краще засвоюють навчальний матеріал, а й удосконалюють прийоми самостійного оволодіння знаннями, комунікативної взаємодії. Саме за таких умов можливе навчання і вихо­вання особистості, підготовленої до майбутнього, в якому необхідно розв'язувати проблеми та приймати конкретні рішення.

Матеріали мого досвіду презентувалися на засіданнях шкільної творчої групи, школи педагогічної майстерності вчителів міста, методичного об’єднання вчителів біології, а також розміщені на сайті міського методичного кабінету, деякі уроки були надруковані в журналі «Біологія» видавничої групи «Основа» №9, 2012 рік; в електронному журналі «Золоті сторінки освіти» №1, 2014 рік.

Результати впровадження досвіду. За час впровадження мого досвіду учні підвищили рівень знань з біології, зацікавилися поглибленим вивченням предмета на профільному рівні, успішно складали ДПА та ЗНО з біології,  брали активну участь у конкурсах-захистах науково-дослідницьких робіт. Кожного року є призери учнівських олімпіад ІІ туру, іноді – ІІІ туру. Також кожного року учні нашої школи мають призові місця в обласному етапі Всеукраїнських акцій «Замість ялинки – зимовий букет!» та «Збережемо первоцвіт!». Випускники школи обирають біологію як галузь своєї майбутньої практичної діяльності. Я сама постійно вчуся, працюю над самовдосконаленням, приймаю участь в різноманітних конкурсах  і за свою творчу роботу я неодноразово була нагороджена грамотами, дипломами. Тому, на мою думку, лише творячи, учні розкривають свої можливості, пізнають світ, розвиваються, успішно використовують свої знання та вміння в житті.       

У реалізації концепції біологічної освіти вже зроблені певні кроки. Однак, нерозв’язаними вважаю такі проблеми: перенасичення навчальних програм другорядною інформацією, яка мало що дає для розвитку учня і, що характерно, ніколи йому в житті не знадобиться; відсутність державного фінансування на оснащення навчальних кабінетів сучасними засобами навчання та обладнанням.  Для вирішення цієї проблеми  велику допомогу в підготовці до уроків  надають науково-методичні журнали «Біологія», «Біологія і хімія в школі», науково – популярні природничі журнали  «Колосок», «Колосочок», різноманітні інтернет-ресурси.

Література

1. Браташ Н. Особистість ХХІ століття — яка вона? // Завуч. — 2002. — № 33 (147).

2. Бровко С. Розвиток дослідницького інтересу учнів на уроках біології // Рідна школа. — 1998. — № 7–8. — С. 54–56.

3. Волобуєва Т. Б. Інформаційні технології в освіті. Методичний посібник. – Донецьк: «Каштан», 2007. – 138 с.

4. Діяльнісний підхід під час вивчення біології. Т.Л. Савустьяненко. – Х.: Вид.група «Основа», 2008.

5. Інноваційні технології на уроках біології. ТРВЗ-педагогіка / Упоряд. К.М. Задорожний.  – Х.: Вид.група «Основа», 2006. – 112 с.

6. Запісочна Л. Засоби розвитку творчості дитини // Біологія. Шкільний світ. — 2012. — № 5 (689). — C. 23–25.

7. Мельников А. Творчість: від проблеми до дії // Біологія. Шкільний світ. — 2002. — № 14 (142).

8. Пометун О. Енциклопедія інтерактивного навчання. К. – 2007. – 142 с.

9. Стефаненко Г.М. Розвиток творчих здібностей учнів на уроках біології та в позаурочний час // Біологія. Основа. – 2016. - № 6 (486). – С. 2-10.

10. Чернігова В. Плекаймо особистість // Завуч. - 2003. — № 11 (16).

Сегида Тетяна Олегівна, вчитель біології Івано-Франківського обласного ліцею-інтернату для обдарованих дітей із сільської місцевості

«Використання інтерактивних технологій на уроках біології з метою формування здорового покоління»

Життєве кредо:«Допомагаючи іншому піднятися на гору, ми самі наближаємось до вершини».

Педагогічне кредо: «Щоб вести дітей за собою, необхідно самому рухатись не зупиняючись».

Видатний психолог ХХ століття Л.С. Виготський наочно охарактеризував ситуацію різних способів навчання, запитавши: ”Що важливіше – нагодувати з ложки дитину чи навчити її їсти?”. Щоб навчити дитину мислити, треба навчити її діяти, причому діяти з навчальним матеріалом свідомо. Дослідження останніх десятиріч переконливо свідчать, що діалогічна форма спілкування вчителя з учнями між собою в умовах колективної пошукової діяльності дає можливість розвивати не тільки мислення дитини, а й навчити її спілкуватися, оволодіти способами співпраці в процесі розв’язання навчальних завдань.

Важливе значення на результативність уроку мають вплив: особистість учителя, рівень його фахової підготовки, «здорова» емоційна атмосфера між учнями класу, вміння враховувати під час управління навчальною діяльністю психологічні особливості кожного учня.

Актуальність досвіду. Вже давно доведено, що кожен учень по-різному засвоює нові знання. Раніше вчителям важко було знайти індивідуальний підхід до кожного учня. Тепер же, з використанням інноваційних технологій навчання педагоги отримали можливість подавати нову інформацію таким чином, щоб задовольнити індивідуальні запити кожного учня. Використання інтерактивних технологій дозволяє учителю спілкуватися з учнями на сучасному рівні, зробити навчальний процес більш привабливим і ефективним, а контроль навчальних досягнень школярів більш об’єктивним.

Організація інтерактивного навчання передбачає моделювання життєвих ситуацій, використання рольових ігор, спільне вирішення проблем на основі аналізу обставин і ситуацій. Інтерактивне навчання сприяє створенню атмосфери співпраці, взаємодії, дає можливість вчителю ставати лідером учнівського колективу, формує навички та уміння, виробляє цінності.

Кредо інтерактивного навчання можна сформулювати приблизно так:

Те, що я чую, я забуваю,

Те, що бачу і чую, я трохи пам’ятаю,

Те, що чую, бачу і обговорюю, я починаю розуміти.

Коли я чую, бачу, обговорюю й роблю, я набуваю знань і навичок.

Коли я передаю знання іншим, я стаю майстром.

Основним завданням для мене, як учителя є створення умов для розвитку особистості у відповідності до її можливостей і потреб, надання знань і вмінь учню для збереження його здоров҆я, фізичного та розумового розвитку, професійного самовизначення.

Теоретична основа досвіду. Термін “інтерактивний” походить від англійського слова “interact”, де“inter” –взаємний,“act”– діяти. Отже інтерактивний – це здатність взаємодіяти в режимі бесіди, діалогу з чимось (комп'ютером), або з кимось (людиною).

Історія виникнення інтерактивного навчання свідчить, що його зародження починається зі стародавніх часів. Так Сократ примушував своїх слухачів шляхом запитань і відповідей знаходити “істину”. Платон пропонував давати освіту дітям з 6-річного віку та розвивати їх за допомогою ігор, бесід, казок, пісень тощо. Конфуцій у заснованій ним школі не дотримувався регламентованих за часом і змістом навчальних занять. Навчання й виховання відбувалось у процесі довільних бесід, які часто мали евристичний характер. В основу групової роботи також покладено ідеї Ж.-Ж. Руссо, Й. Песталоцці, Дж. Дьюї про вільний розвиток особистості.

В колишньому Радянському Союзі (30-і роки - початок 40-х, на Східній Україні) виникла ідея бригадно-лабораторної форми навчання,яка мала назву "бригадно-лабораторний метод". На жаль, ці нові форми навчання впроваджувалися без належної експериментальної перевірки. Тому їх застосування швидко виявило значні недоліки: зниження ролі вчителя, відсутність в учнів мотивації навчання, неекономне використання часу. Авторитарна шкільна політика призвела до того, що аж до кінця 50-х років вчені, педагоги-практики неспроможні були експериментувати в цьому напрямі. Лише в 60-х роках у радянській дидактиці з'явився інтерес до групової форми навчання у зв'язку з вивченням проблеми пізнавальної активності, самостійності учнів.

Уже пізніше розробкою елементів інтерактивного навчання займались Василь Сухомлинський, педагоги-новатори 70-80-х років: Віктор Шаталов, Шалва Амонашвілі, Євген Ільїн, Софія Лисенкова. На їхніх творчих знахідках ґрунтується теорія і практика розвивального навчання.

Ю.Фокін, розглядаючи використання інтерактивних методів навчання, дає їм таке трактування: «Інтерактивні методи навчання орієнтовані на більш широку взаємодію учнів не тільки з вчителем, але й друг з другом і на домінування активності учнів у процесі навчання». Він також наголошує на тому, що роль вчителя на роках з використанням інтерактивних методів зводиться до керування діяльності учнів на досягнення поставленої мети.

Відомий педагог В.Д. Шарко пише: «Суть інтерактивного навчання полягає в тому, що навчальний процес відбувається за умови активної взаємодії всіх учнів у процесі співнавчання та взаємонавчання, де учні розуміють, що вони роблять і для чого».

Найбільш повно питання теорії, практики і досвіду інтерактивного навчання розглянуті О.Пометун, Л.Пироженко в методичному посібнику «Інтерактивні технології навчання: теорія, практика, досвід».

В статті «Нові педагогічні технології: інтерактивне навчання» А.М. Мартинець звертає увагу на те, що «використання технологій інтерактивного навчання – це спеціальна форма організації пізнавальної розумової діяльності» і викладання предметів з урахуванням нових підходів є важливим кроком у демократизації школи. Сумісна діяльність означає, що кожен вносить свій особистий індивідуальний вклад, в ході роботи йде обмін знаннями, ідеями, засобами діяльності».

Новизна досвіду. Новизна мого досвіду полягає у спробі:

-         частково подолати методичні проблеми, пов'язані з  викладанням біології на сучасному рівні шляхом використання інтерактивних технологій;

-         даючи знання з біології формувати здорове та екологічно-свідоме молоде покоління, навчити учнів використовувати набуті знання на практиці, заради збереження власного здоров'я та здоров'я оточуючих.

Я, як вчитель біології дотримуюсь триєдиної мети уроку, третім компонентом якої є формування почуття бережливого ставлення до живого, до здоров ҆я.

Виходячи з цього:

- допомагаю створити емоційний комфорт та ситуацію успіху, що є профілактичним способом запобігання психічного травматизму, стресу, неврозу;

- забезпечую на уроках рухову активність, що сприяє профілактиці стомлення мозку (кисневому голодуванню), а це підвищує ефективність їхньої розумової і пізнавальної діяльності;

- забезпечую  атмосферу «навчання у дружбі»;

- при вивченні ботаніки та зоології часто пропоную учням перевтілитися у якусь рослину чи тварину, тобто зайняти іншу нішу життя на планеті, що сприяє розвитку уяви, емоцій, відповідального ставлення до всього живого, чим активізується пізнавальна активність і формується психічне і духовне здоров’я;

- на уроках біології людини, вивчаючи системи органів, пропагую: важливість здорового способу життя, необхідність профілактики захворювань, значення  харчування, дотримання режиму сну та бадьорості, важливість загартування;

- використовую релаксопедичний метод, що включає в себе психологічне розвантаження, наприклад, сміхотерапію, яка створює бадьорий та життєрадісний тонус;

- використання рефлексії на уроках фіксує власне ставлення кожного до уроку і виховує стійку соціальну позицію, тому я намагаюсь, щоб учні у більшості випадків ішли з уроків біології задоволеними почутим, побаченим.

А ще компетентнісне ставлення до здоров’я перекликається із таким завданням курсу біологічної науки як: формування емоційно-ціннісного ставлення до природи, до себе, до людей, до загальнолюдських духовних цінностей. Використовуючи на уроках інтерактивні вправи, намагаюсь щоб вони були з підтекстом здоров'язберігаючих технологій.

Шляхи реалізації  досвіду

    Інтерактивні технології навчання стимулюють потребу учня в реалізації свого потенціалу. Використання інтерактивного навчання, на відміну від інших систем навчання, дозволяє значно збільшити відсоток засвоєння інформації (до 90%); навчання орієнтоване, на відміну від традиційного, не тільки на засвоєння знань, але й на розуміння, застосування, аналіз, синтез, оцінювання. Головним джерелом мотивації є інтерес самого учня, в результаті чого навчальній діяльності притаманний високий рівень активності. Учитель, виступає як рівноправний партнер учнів, виконує організаційні та консультаційні функції.

   Під час навчально-виховного процесу використовую такі інтерактивні методи: рольові ігри, семінари, усний журнал, тренінги, презентації творчих робіт, робота в групах та парах, створення проблемних ситуацій, складання та розгадування кросвордів, ребусів, брейн-ринги, активізуюча вікторина, метод спроб і помилок, мозковий штурм, акваріум, експрес-тест тощо.

    Інтерактивна вправа — центральна частина заняття, яка має займати близько 50—60 % часу, її мета — засвоєння навчального матеріалу, досягнення результатів уроку.

Рефлексія результатів учнями є природним і найважливішим компонентом інтерактивного навчання.

    Одна із проблем, що гостро стоїть не тільки в школі, але і в суспільстві в цілому — гіподинамія. Технічний прогрес веде до зменшення рухливості людини. Зменшується не тільки час, присвячений активним руховим вправам, але і час, проведений на свіжому повітрі. Тому в структурі уроку для збільшення працездатності і зменшення втоми намагаюсь активно запроваджувати фізкультхвилинки, енергізатори і навіть поєднувати енергізатори з інтерактивними вправами. Це приблизно на 20-ій, або 35 хв. уроку. Перевагу потрібно віддавати вправам для втомлених груп м’язів. Підбір вправ здійснюється в залежності від особливостей уроку. 

    Призначення енергізаторів на уроці – створення позитивної психологічної атмосфери в класі, відновлення енергії та посилення групової активності. Крім того, вони дозволяють учням проявити рівні здібності — тілесно-кінестетичні, візуально-просторові, міжособистісного спілкування.

    Переваги використання енергізаторів:

відновлення енергії класу;

привертання уваги учнів;

об'єднання кількох методів навчання в єдине ціле;

включення всіх у процес навчання;

отримання задоволення від навчання.

    Майже кожен енергізатор містить елемент фізкультхвилинки, але не кожна фізкультхвилинка є енергізатором, тому що використовується не лише для зняття втоми, але й як релаксація. 

   Важливе значення має дихальна гімнастика на уроках.

  Наприклад, при вивченні  тем про будову дихальної системи людини   велику увагу приділяю не лише профілактиці захворювань дихальної системи, а й здійснюю тренування дихання, яке, не займаючи багато часу, дозволяє не тільки розвивати органи дихання, але і сприяє підвищенню культури спілкування.

   Для узагальнення, систематизації та закріплення знань учнів часто використовую вправи на складання пам'яток профілактики захворювань дихальної, травної, серцево-судинної, опорно-рухової систем тощо.

Недоліки інтерактивного навчання.

    Будь-яка методика має свої позитивні й слабкі сторони, які необхідно враховувати. Про переваги інтерактивного навчання вже зазначалося у тексті, зупинюся на деяких недоліках інтерактивного навчання:

          1.Учителеві важко налаштувати учнів на механізм взаємонавчання.

2. Важко контролювати сам процес навчання.

3. На перенавчання учнів потрібен додатковий час, як і на вивчення та відпрацювання вчителем кожної інтерактивної технології.

А тепер те, що необхідно пам’ятати для подолання слабких сторін інтерактивних технологій:

1. Учителю і учням треба поступово звикнути до цих технологій шляхом поступового включення в уроки елементів вибраних моделей.

2. Вчителю треба добре готуватися, продумувати модель і підбирати матеріал.

3. Правила гри слід добре пояснювати.

4. Створити атмосферу серйозного навчання, а не простої гри.

5. До уроків повинні готуватися також учні, зокрема, підбирати матеріал. Вивчення інтерактивних технологій – один із напрямів підвищення професійного рівня вчителя, регулювання відносин вчителя і учнів, взаємовідносин учнів.

Результативність досвіду.

    Найважливішим результатом мого досвіду вважаю є  те, що учні йдуть на уроки біології з гарним настроєм, бажанням пізнати живе, з цікавістю в очах.

У результаті моєї професійної діяльності учні щорічно займають призові місця у Всеукраїнському турнірі юних біологів, ІІІ етапі Всеукраїнської олімпіади з біології та екології, конкурсі-захисті МАН тощо. 

Проводячи уроки біології на різних профілях розумію, що не кожен учень в майбутньому буде натуралістом, чи лікарем, але стараюсь зробити все для того, щоб вони знали: людина - невід'ємна частина природи, життя – це рух, хворобу краще попередити ніж лікувати.

ЛІТЕРАТУРА

1. Берегова А. Б. Інтерактивні технології навчання як один із засобів формування системи біологічних знань учнів / Анна Берегова // Біологія. Шкільний світ: газ. для вчителів біології. – 2008. – № 28. – С. 19-20 : ілюстр., табл.

2. Боганець Н. П. Інтерактивні технології на уроках біології та в позаурочній діяльності / Н. П. Боганець // Біологія : наук.-метод. журн. – 2006. – № 17-18. – С. 31-34.

3. Богданова О. К. Інноваційні підходи до викладання біології : навч. посіб. / О. К. Богданова. – Х. : Основа, 2003. – 128 с. – (Бібліотека журналу „Біологія” ; вип. 9).

4. Богданова О. К. Сучасні форми і методи викладання біології в школі : навч. посіб. / О. К. Богданова. – Х. : Основа, 2003. – 80 с. – (Бібліотека журналу „Біологія”; вип. 1(1)).

5. Брижевич Г. М. Інтерактивні форми навчання на уроках біології / Г. М. Брижевич // Біологія : наук.-метод. журн. – 2007. – № 19-21. – С. 27-32.

6. Войтенко Т. Н. Застосування інтерактивних технологій на уроках біології / Тетяна Войтенко // Біологія. Шкільний світ: газ. для вчителів біології. – 2009. – № 25. – С. 18-19.

7. Гаврилюк О. О. Формування екологічного мислення і свідомості учнів шляхом застосування інтерактивних форм і методів навчання/ О. О. Гаврилюк // Біологія : наук.-метод. журн. – 2012. – № 7. – С. 7-11.

8. Жирська Г. Я. Інноваційні методи навчання в процесі вивчення біології // Загальна методика навчання біології : навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / за ред. І. В. Мороза. – К. : Либідь, 2006. – С. 276-284.

9. Інтерактивне навчання / авт.-уклад. О. Пометун, Л. Пироженко // Біологія. Хімія : газ. для вчителів біології. – 2004. – № 13. – Вкладка. Бібліотечка „Шкільного світу”.

10.  Пометун О. І. та ін. Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання: Наук.-метод. посібн./ О. І. Пометун, Л. В. Пироженко. За ред. О. І. Пометун. — К.: Видавництво А.С.К., 2004. — 192 с.: іл.

11. Шарко В. Д. Сучасний урок: технологічний аспект / Посібник для вчителів і студентів. – К., 2006. – 220 с.

«Активізація пізнавальної діяльності учнів на уроках біології через використання інтерактивних технологій»
Вчитель біології
загальноосвітньої школи №1 І-ІІІ ступеня с. Іванів 
Мачульської Тетяни Петрівни

Мета досвіду: Поєднати форми методи і прийоми навчання з різних

технологій для оптимізації навчального процесу, формувати критичне і логічне мислення учнів, розвивати пізнавальний інтерес та творчі здібності дітей.

 Найважливішими правилами в своїй роботі вважаю такі:

•для того, щоб навчити дітей, потрібно викликати в них інтерес до предмета;

•навчальну діяльність потрібно мотивувати, усі знання повинні мати практичне застосування;

•найкращі приклади - приклади з життя;

•кращим є той метод, який подобається дітям;

Важливим завданням сьогодення є створення таких умов, щоб учень міг навчатися самостійно, опановувати вміння та навички роботи з навчальним матеріалом незалежно від учителя. Формування таких якостей школяра досягається через упровадження у шкільну практику інноваційних технологій.
Головною метою системи освіти на сучасному етапі є створення умов для розвитку і самореалізації кожної особистості як громадянина України, формування покоління, здатного навчатися протягом життя, створювати і розвивати цінності громадського суспільства.

Саме ці концептуальні вимоги до організації навчально - виховного процесу у школі підтверджують необхідність використання інтерактивних технологій при викладанні біології.

Нинішні педагогічні інновації пов'язані із застосуванням інтерактивних методів навчання. Учитель виступає лише в ролі організатора навчання, координатора роботи груп, дискусії. Інтерактивні технології навчання найбільше відповідають особистісно-зорієнтованому підходу в навчально-виховному процесі. Під час застосування інтерактивних технологій, як правило, моделюють реальні життєві ситуації, пропонують проблеми для спільного розв'язання, застосовують рольові ігри.

 В основі інтерактивного навчання лежать принципи:

·                     безпосередньої участі кожного учасника занять, що зобов'язує вчителя (організатора навчального процесу) зробити кожного учасника занять активним шукачем шляхів і засобів розв'язання тієї чи іншої проблеми; 

·                     взаємного інформаційного, духовного збагачення (при цьому навчальний процес слід організовувати таким чином, щоб учасники його могли обмінятися життєвим досвідом, отриманою інформацією); 

·                     особистісно-зорієнтоване навчання . 

Застосування інтерактивних технологій потребує старанної підготовки вчителя та учнів. Вони мають навчитися успішно спілкуватися, використовувати навички активного слухання, висловлювати особисті думки, вміти ставити запитання й відповідати на них.

Ефективність інтерактивних технологій залежить від уміння вчителя:

·                     давати завдання учням для попередньої підготовки: прочитати, обміркувати, виконати самостійні підготовчі завдання; 

·                     відбирати для уроку або заняття такі інтерактивні вправи, які дали б учням «ключ» до освоєння теми; 

·                     під час інтерактивних вправ давати учням час подумати над завданням, щоб вони сприйняли його серйозно, а не механічно або «граючись» виконали його; 

·                     на одному занятті використовувати одну-дві) інтерактивні вправи, а не їх калейдоскоп; 

·                     здійснювати спокійне глибоке обговорення за підсумками інтерактивної вправи, зокрема акцентуючи увагу й на іншому матеріалі теми, прямо не порушеному в інтерактивній вправі; 

·                     проводити швидкі опитування, самостійні домашні роботи з різноманітних матеріалів теми, не пов'язаних з інтерактивними завданнями. 

Залежно від мети уроку та форм організації навчальної діяльності учнів розрізняють такі інтерактивні технології навчання:

Основні переваги інтерактивних технологій навчання такі: 

·                     Інтерактивні технології допомагають забезпечити глибину вивчення змісту. Учні освоюють усі рівні пізнання (знання, розуміння, застосування, аналіз, синтез, оцінка). Учитель отримує можливість диференційованого підходу до учнів із спеціальними потребами — особистісними та інтелектуальними. 

·                     Змінюється роль учнів: вони приймають важливі рішення щодо процесу навчання, розвивають комунікативні вміння й навички, організаційні здібності. 

·                     Основним джерелом мотивації навчання стає інтерес самого учня (відбувається перехід від зовнішньої мотивації (оцінки) до внутрішньої (потреба знань). 

·                     Значно підвищується роль особистості педагога: він менше часу витрачає на розв'язання проблем з дисципліною, педагог більше розкривається перед учнями як лідер, організатор. 

Таким чином, інтерактивне навчання – це така форма пізнавальної діяльності, яка створює комфортні умови для навчання учня, за яких учень відчуває свою необхідність, розвиває свої здібності і нахили, набуває впевненості, виробляє навички спільної роботи в групі, колективі, формує комунікативні компетентності.

Форми навчання, які використовую: фронтальні, індивідуальні, групові, командні. При цьому ставлю за мету досягти інтелектуального розвитку вмінь учнів шляхом порівняння, класифікації, узагальнення. Таким чином формую критичне мислення, розвиваю самостійність, уміння узагальнювати.

Щоб активізувати розумову діяльність учня, здійснюю диференційований підхід і, тим самим, вирішую наступні проблеми: вибираю таку форму роботи на уроці, яка б зацікавила учня з будь - яким рівнем підготовки; призначаю кожному посильну для нього частину загальної проблеми, створюю ситуацію комфорту, що сприяє розвитку самооцінки учня і упереджує появу страху труднощів у навчанні, страху оцінки.

На уроках намагаюся створювати можливість не тільки розвивати уміння школярів, а й організовувати обговорення матеріалу, спільно формулювати висновки (уроки виконання лабораторних та практичних робіт)

Увага учнів — один із факторів, від яких залежить успіх уроку. Відомо, що увага в дорослих учнів більш зосереджена, ніж у дітей, однак вона залежить не лише від віку, але й від інших обставин (інтересу до досліджуваних тем, складу характеру учня). Тому мені як учителеві часто доводиться замислюватися над питаннями активізації уваги на уроках. Активізувати увагу класу і підтримувати її на всіх етапах навчального процесу, змусити учнів слухати вчителя і своїх товаришів, серйозно спостерігати, вдумливо сприймати матеріал — надзвичайно важливе і складне завдання. У своїй роботі намагаюся використовувати різноманітні методи й прийоми, застосування яких дозволяє вивчити основний матеріал на уроці.

У навчальному процесі практикую індивідуальне, фронтальне та ущільнене (комбіноване) усне опитування. Індивідуальне опитування передбачає розгорнуту відповідь учня на оцінку. Він повинен не лише відтворити текст підручника чи розповідь учителя на попередньому уроці, а й самостійно пояснити матеріал, довести наукові положення, проілюструвати їх власними прикладами. Проводячи індивідуальне опитування, вчитель має визначитися, кого викликати, скількох учнів опитати, що в цей час робитимуть інші учні. Педагогіка не дає однозначних відповідей на ці запитання, проте досвід переконує, що в кожному конкретному випадку вони вирішуються залежно від завдань, які ставить перед собою вчитель. Під час індивідуального опитування важливо організувати роботу всіх учнів класу.

Метою фронтального опитування є перевірка знань, умінь і навичок одразу багатьох учнів. Його проводять переважно тоді, коли необхідно виявити рівень засвоєння знань, які слід запам’ятати, оскільки вони є підґрунтям для засвоєння певного складного матеріалу. Таке опитування стимулює активність учнів, сприяє повторенню та систематизації знань.
Ущільнене (комбіноване) опитування дає змогу перевірити знання відразу кількох учнів: один відповідає усно, решта – за вказівкою вчителя виконує певні завдання. 

Загалом метод усної перевірки знань сприяє встановленню тісного контакту між учителем і учнем, дає змогу стежити за його думкою всьому класу, виявляти прогалини, неточності в знаннях учнів і відразу їх виправляти. В процесі опитування одного учня відбувається повторення, узагальнення і систематизація знань і цілим класом.

       Метод письмового контролю. Суть цього методу полягає у письмовій перевірці знань, умінь та навичок. Письмовим методом перевіряють знання учнів і з географії, історії, біології, хімії. Мета письмової перевірки – з’ясування ступеня оволодіння учнями вміннями і навичками з предмета. Водночас існує можливість визначити і якість знань – їх правильність, точність, усвідомленість, уміння застосовувати ці знання на практиці.
        Сьогодні досить актуально використовувати тестову перевірку знань. Тестові завдання в першу чергу спрямовані на те, щоб виявити досягнення і вади учнів у навчальному процесі. За допомогою тестових завдань можна встановити зворотній зв’язок між учителем і учнем, змусити учнів старанно готуватися до уроку. Систематичне тренування учнів у розв’язанні тестових завдань сприяє мотивації навчання, покращує рівень успішності, стимулює самостійність школярів, підвищує інтерес до вивчення хімії та біології.
Для того щоб навчити учнів виконувати тести будь-якого виду, практикую тестові завдання різних типів на різних етапах уроку. З метою уникнення одноманітності проводжу цю роботу в різних формах.
Широко використовую тести закритої форми: «експрес-тест», «вірю – не вірю», тощо. 

   Вправа «Експрес – тест» використовується, в основному, на закріплення знань, їх узагальнення та систематизацію. Для цієї вправи підбираються досить прості тестові запитання, на які даються лише дві  відповіді, одна з яких є вірною. Наприклад, підсумок теми «Будова скелету людини»:
1) Лопатка належить до кісток: плоских чи трубчастих.
2)  Атлант – це шийний хребець: перший чи другий.
3) Зап'ясток – це: кістки кисті чи кістки стопи.
4) ……………………………………….
Неабияку роль в організації таких уроків відіграє впровадження інтерактивних навчальних технологій - педагогічних прийомів, коли навчальний процес відбувається за постійної активної участі всіх учнів. А вчитель при цьому виступає організатором. Я використовую форми інтерактивного навчання: "Акваріум", "Кубування", "Мозковий штурм", "Мікрофон" та ін. Використовую прийоми, що дають змогу учням стати активними учасниками навчального процесу, зробити урок пізнавальним і цікавим.

   Вправа «Мозковий штурм» використовується майже на всіх уроках біології при вивченні нового матеріалу або для його закріплення. Перед учнями ставиться проблемне запитання і пропонується знайти відповідь, узагальнити вивчене. Потім виконане завдання обговорюється, систематизується, удосконалюється. Наприклад, під час вивчення теми «Захворювання органів дихання та їх профілактика» у 9 класі мозковим штурмом вирішується проблема: як діють складові тютюнового диму на органи дихання? Під час виконання завдання учні розподіляються на групи по 5-6 чоловік і працюють з енциклопедіями, довідниками, науково-популярною та додатковою літературою. Працюючи в групі вони знайомлять з інформацією товаришів і готують виступ відповідно до отриманого завдання.
Не менш важливим моментом в активізації пізнавальної діяльності учнів є диференціація навчання. Головне тут - проаналізувати зміст теми, визначити послідовність ускладнення завдань і розмістити їх у порядку вдосконалення. У цьому разі використання диференційованого навчання набуває системності, що дуже важливо для розвитку мислення. Намагаюся організовувати роботу так, щоб кожний учень одержав можливість працювати на відповідному рівні його підготовки. Навчальний процес планую так, щоб триєдина мета (навчальна, виховна та розвивальна) була реалізована на уроці. Застосовую активні форми навчання: групові, індивідуальні, колективні, а також різні типи уроків (уроки-семінари та уроки-лекції, нестандартні уроки), різні методи та засоби навчання (словесні, наочні)

Диференційовані завдання складаю і на уроки тематичного оцінювання, де учні самі обирають свій рівень складності та виконують посильні завдання. При повідомленні домашніх завдань також намагаюся застосовувати диференційований підхід з метою залучення усіх учнів класу самостійно працювати. Уроки мають бути доступні для всіх учнів, щоб їм було цікаво дізнаватися про багатоманітність речовин, їх будову, взаємозв'язок.

Для підвищення пізнавальної діяльності учнів, а також для стимулювання їх розумової діяльності, на уроках намагаюся створювати проблемні ситуації. Використання їх ще раз підтверджує реальне застосування диференціації на різних етапах уроку, адже учні з різним рівнем та можливостями можуть висловити свої думки, зробити висновки, а учні з високим рівнем мають узагальнити все сказане і зробити загальний висновок. 

Великого значення надаю самостійній роботі учнів з дидактичним роздатковим матеріалом, самостійній роботі з підручником. Саме самостійність є тією важливою і необхідною проміжною ланкою переходу пізнавальної активності школяра у творчу.

Учень у такому разі підноситься до якості нового рівня в опануванні знань. Наприклад, коли пропоную учням самостійно складати схему- конспект чи опорну схему якогось розділу, то навіть учні з початковим рівнем навчальних досягнень за допомогою підручника намагаються виконати завдання. У кожного особисто на рівні своїх пізнавальних можливостей виникає інтерес до вивчення біології.

Сучасні інформаційно-комунікаційні технології (ІКТ відіграють значну роль у формуванні ціннісних орієнтацій школярів. Виділяю основні напрямки використання ІКТ та мультимедіа:

- демонстрація під час пояснення нового матеріалу;
- перевірка та закріплення знань учнів.
ІКТ мають ряд переваг: забезпечується доступ до інформації, підвищується ефективність та мотивація навчання, з’являються нові шляхи подання інформації, які полегшують її розуміння, роблять учнів більш впевненими та здатними вирішувати проблеми самотужки.
Уроки біології, на жаль, обмежені в часі, тому у своїй роботі намагаюся використовувати позакласні заходи, зокрема тижні біології. Це допомагає учням поглянути на предмет з іншого боку та сприяє розвитку інтересу до нього. До заходу учні випускають газети, складають кросворди .

Слайд №13. Форми позакласної роботи найрізноманітніші: інтелектуальні ігри, вікторини, брейн-ринги (з урахуванням рівня навчальних досягнень учнів та доступності матеріалу). Яскравим і логічним завершенням тижня можуть бути білогічні вечори, метою яких є закріплення знань, удосконалення вмінь і навичок учнів. Добре зорганізовані вечори викликають інтерес до біології і водночас є хорошим інтелектуальним відпочинком. У межах одного класу або між паралелями проводжу вікторини. Вони можуть бути використані як окрема форма позакласної роботи, а також включатися у програму вечорів.

Виходячи із того, що одним із завдань сучасної школи є підготовка людини до навчання впродовж усього життя, вважаю необхідним елементом цієї підготовки вміння самостійно набувати знання. Використовую різноманітні методи і прийоми роботи з наукової літератури. Це і пошук відповідей на проблемні запитання, складання опорних схем, таблиць, графіків,  малюнків за текстом. Для підготовки повідомлень, виступів, рефератів широко використовуються інтернет - видання.

Великого значення надаю самостійній роботі учнів з дидактичним роздатковим матеріалом, самостійній роботі з підручником. Саме самостійність є тією важливою і необхідною проміжною ланкою переходу пізнавальної активності школяра у творчу.

Стимулювання творчої активності і самостійності учнів є участь в олімпіадах, конкурсах - захистах учнівських науково - дослідницьких робіт. Цьому процесу передує тривала індивідуальна підготовча робота, яка сприяє розвитку нестандартного мислення, формування наполегливості у досягненні результату.

Робота вчителя - постійний пошук. Те, що вчора вважалось новим, сьогодні вже не відповідає вимогам сучасного уроку. Тому й учителеві необхідно перебудовувати свою роботу так, щоб вона максимально відповідала сучасним вимогам.

Усім добре відомі професійні заповіді студентів-медиків, співвідносні із застереженням великого мислителя і зцілителя сходу Авіцени: “Не нашкодь”. А чи існують заповіді, які визначають характер педагогічної діяльності? Так, існують. Такими заповідями, на мою думку, можна назвати дві поради: “зрозумій учня” і “допоможи йому навчитися”. Лише осмислення всієї багатозначності педагогічного процесу, знання його закономірностей сприятимуть реалізації основної мети освіти в Україні - всебічному розвитку і становленню особистості.

Основні положення щодо проведення тренінгів

Автори: В. Бевз, О. Главник

Слово "тренінг" походить від англійського "to train", що означає "навчати, тренувати, дресирувати"

Тренінг - це одночасно:

·         цікавий процес пізнання себе та інших;

·         спілкування;

·         ефективна форма опанування знань;

·         інструмент для формування умінь і навичок;

·         форма розширення досвіду.

Під час тренінгу створюється неформальне, невимушене спілкування, яке відкриває перед групою безліч варіантів розвитку та розв'язання проблеми, заради якої вона зібралася. Як правило, учасники в захваті від тренінгових методів, тому що ці методи роблять процес навчання цікавим, не обтяжливим.

Тренінг і традиційні форми навчання мають суттєві відмінності. Традиційне навчання більш орієнтоване на правильну відповідь, і за своєю суттю є формою передачі інформації та засвоєння знань. Натомість тренінг, перш за все, орієнтований на запитання та пошук. На відміну від традиційних тренінгові форми навчання повністю охоплюють весь потенціал людини: рівень та обсяг її компетентності (соціальної, емоційної та інтелектуальної), самостійність, здатність до прийняття рішень, до взаємодії тощо. Звичайно, традиційна форма передачі знань не є сама по собі чимось негативним, проте у світі швидких змін і безперервного старіння знань традиційна форма навчання має звужені рамки застосування.

Так само, як і будь-яке навчальне заняття, тренінг має певну мету. Нею можуть бути:

·         інформування та набуття учасниками тренінгу нових професійних навичок та умінь;

·         опанування нових технологій у професійній сфері;

·         зменшення чогось небажаного (проявів поведінки, стилю неефективного спілкування, особливостей реагування тощо);

·         зміна погляду на проблему;

·         зміна погляду на процес навчання, аби зрозуміти, що він може давати наснагу та задоволення;

·         підвищення здатності учасників до позитивного ставлення до себе та життя;

·         пошук ефективних шляхів розв'язання поставлених проблем завдяки об'єднанню в тренінговій роботі різних спеціалістів, представників різних відомств, які впливають на розв'язання цих проблем;

·         активізація громадськості щодо розв'язання актуальних проблем;

·         здобуття альтернативної громадянської освіти.

Тренінг має свої «атрибути». До них належать:

·         тренінгова група;

·         тренінгове коло;

·         спеціально обладнане приміщення та приладдя для тренінгу (фліпчарт, маркери тощо);

·         тренер;

·         правила групи;

·         атмосфера взаємодії та спілкування;

·         інтерактивні методи навчання;

·         структура тренінгового заняття;

·         оцінювання ефективності тренінгу.

Тренінгова група - це спеціально створена група, учасники якої за сприяння ведучого (тренера) включаються в інтенсивне спілкування, спрямоване на досягнення визначеної мети та вирішення поставлених завдань. Тренінгова група зазвичай включає 15-20 осіб. Така кількість людей дозволяє оптимально використати час та ефективно навчати людей.

Тренінгові заняття можуть бути різної тривалості: від 1,5-3-х годин (2-4 академічні години тривалістю 45 хвилин кожна) до декількох днів поспіль. За тривалістю найбільш удалою формою групової роботи є марафон, тобто проведення занять тривалістю 6-8 годин щоденно протягом кількох днів. За такої форми роботи передбачається велика обідня перерва (не менше години) та дві перерви по 15-20 хвилин через кожні 1,5-2 години роботи. Під час коротких перерв учасникам доцільно запропонувати напої (чай, каву, воду, соки тощо), можна й легку їжу (бутерброди, цукерки, печиво тощо). Уважається, що такої тривалості перерви достатньо для відновлення сил учасників.

Робочі місця для учасників у приміщенні можуть бути розташовані по-різному, але доцільно уникати «аудиторного» та «шкільного» стилів. Добре, коли стільці для учасників розташовуються півколом - це сприяє створенню неформальної атмосфери, забезпечує можливість кожному бачити всіх учасників тренінгу, підкреслює рівнозначність позицій усіх учасників. Це сприяє створенню атмосфери відкритості, розвитку довіри, уваги та інтересу учасників одного до одного.

Головне, що забезпечує сприятливу атмосферу для навчання у тренінговій групі, - це правила, яких має дотримуватися кожний учасник. Основні з них: цінування часу; увічливість; позитивність; розмова від свого імені; добровільна активність; конфіденційність; «стоп»; «піднята рука»; зворотний зв'язок тощо. Правила приймаються на початку тренінгу всіма учасниками групи і потрібні для того, щоб кожний міг:

·         працювати в комфортних умовах;

·         отримувати інформацію самому й не заважати отримувати інформацію іншим у зручний для кожного спосіб;

·         відверто, без побоювань висловлювати свої думки;

·         дозволити собі спонтанні, попередньо не зважені вислови, що наближатиме тренінг до реального життя;

·         бути впевненим, що надану ним інформацію використають тільки в інтересах учасників.

Тренінг проводить тренер (ведучий), котрий спілкується з учасниками «на рівних», є таким самим учасником тренінгової групи, як  і всі інші учасники. Але одночасно він є й каталізатором усіх процесів, що відбуваються в групі на шляху до досягнення визначеної мети тренінгу (для цього він повинен розуміти настрій кожного учасника). Тренер відрізняється від інших учасників тим, що:

·         володіє інформацією щодо означеної теми;

·         знає методику проведення тренінгових занять;

·         уміє працювати з аудиторією й володіє методикою навчання дорослих і дітей;

·         володіє навичками ведення тренінгової групи (регулює групові процеси, знає, як зацікавити учасників, зняти напруження, спрямувати групу на конструктивне розв'язання проблеми тощо);

·         постійно підвищує свій тренерський потенціал;

·         знає методи оцінювання результатів тренінгу та вміє їх застосовувати;

·         знає про відстрочені результати впливу тренінгу, як очікувані, так і неочікувані.

У тренінгу широко використовуються методи, спрямовані на стимуляцію взаємодії учасників. Усі вони об'єднуються під назвою «інтерактивні техніки» і забезпечують взаємодію та власну активність учасників під час динамічного навчального процесу.

інтер (лат. inter) - префікс, що означає перебування поміж чимось, кимось;

актив (лат. actus) - приводжу в рух;

інтерактивний - рух, що відбувається між об'єктами: зовнішніми - між окремими людьми, внутрішніми - рух, активність, яка відбувається в самій людині і яка призводить до змін її поглядів, думок, поведінки тощо.

Проведення тренінгу відбувається за певною структурою. Типова структура, мета та завдання тренінгу разом слугують основою для складання плану його проведення. Такий план може мати різні форми (таблиця, перелік послідовних дій, схема тощо), але принципово те (і це слід добре засвоїти майбутньому тренеру), що план тренінгу слід скласти обов'язково. Природно, це не означає, що тренінг пройде повністю так, як було заплановано, проте план допоможе тренеру дотримуватися основних питань, які мають бути опрацьовані в ході роботи групи, інакше неможливо досягти поставленої мети тренінгу. Під час тренінгу неодмінно виникає багато побічних тем для обговорення, і кожна з них виявляється більш чи менш привабливою для учасників. Проте їх опрацювання слугуватиме іншим цілям. Тим часом термін заняття спливатиме, й обов'язкові питання можуть залишитися не розглянутими. Тож саме завчасно складений план допоможе дотримуватися обраної теми, дістатися бажаної мети.

Отже, тренінг - це:

·         група, яка допомагає стати кожному її учаснику більш компетентним;

·         процес, під час якого учасники вступають у взаємодію;

·         процес, у центрі якого є проблема та її розуміння учасниками групи, а не компетентність ведучого щодо зазначеної проблеми;

·         навчання, під час якого активність учасників вища, ніж активність ведучого;

·         навчання, яке дає учасникам задоволення, активізує їх, стимулює інтерес до пізнання;

·         навчання, результат якого досягається у взаємодії всіх учасників тренінгу;

·         відкриття учасниками в собі нових можливостей, відчуття того, що вони знають і вміють більше, ніж до цього часу думали про себе;

·         можливість відкриття інших людей, навчання через взаємодію з ними, розуміння того, на що здатні люди, від яких раніше не очікувалося нічого цікавого;

·         можливість у безпечних, з одного боку, трохи штучних, а з іншого - наближених до реальності умовах взаємодії з іншими людьми досягти бажаних змін.

Зміст, процес і метод у тренінгу

Спілкування учасників у ході тренінгу охоплює дві складові: зміст і процес. Зміст тренінгу - це тематика (ідеї, питання, закономірності явищ), що вивчається під час роботи. Процес тренінгу - це те, як взаємодіють учасники тренінгу під час навчання, яку атмосферу створюють, які ролі відіграють, як впливають один на одного.

Метод тренінгу - це те, в який спосіб організовано навчання (дискусія, робота у складі малих груп тощо), як відбувається процес засвоєння змісту тренінгу.

Для вичерпного розуміння взаємозв'язку ключових понять тренінгу - метод, зміст, процес - досягнення професійного вміння оптимально використовувати їх та керувати ними, тренер повинен добре орієнтуватися в почуттях людини, яка потрапляє в групу інших людей, процесах групової динаміки, структурі групи, проблемних ситуаціях, що виникатимуть у групі.

Що означає для учасника тренінгу бути у групі

Для кожної людини ситуація потрапляння в будь-яку групу є певною мірою хвилюючою, тому що людина в групі прагне одночасно реалізувати два взаємно протилежні комплекси міркувань, психологічних установок: з одного боку, вона природно прагне до об'єднання із собі подібними, а з іншого - так само природно, до виокремлення себе серед інших.

Людина схильна до об'єднання та взаємодії з іншими для того, щоб досягти власних цілей: конкретних, які дають відчутні результати стосовно питань, котрі поєднали групу, і загальних - безпеки, захисту, поваги та любові з боку оточення. Людина схильна до відсторонення від інших для того, щоб не ототожнюватися з ними, не відчувати тиску, зберегти власну індивідуальність, неповторність, свободу та незалежність.

У зв'язку з такою єдністю та боротьбою протилежностей кожний учасник групи схвильований (як правило - підсвідомо) тим, як об'єднати різні прагнення: бути разом, але уникнути небезпеки поглинення іншими; зберегти власний внутрішній комфорт, але у стані об'єднання з іншими, до того ж реалізувати це без шкоди для себе. Необхідність вирішувати подібні питання створює в учасників групи певну психічну напругу (усвідомлювану чи неусвідомлювану), і її наслідки можуть бути як негативними, так і позитивними.

Тренінг: форми та методи

Люди навчаються по-різному: дехто краще засвоює матеріал, коли читає його, дехто - коли слухає, а дехто - у процесі практичних занять. Тренер, який подає матеріали в різний спосіб (урізноманітнює форми й методи навчання), має більші можливості забезпечити потреби аудиторії й закріпити вивчене.

Обираючи метод викладання, слід ураховувати: рівень знань учасників з даної теми; якими навчальними засобами підкріпити матеріал, що викладається; розміри групи (інтерактивні форми ефективніші за меншої кількості учасників); ресурси, у тому числі часу й простору (розподіл на малі групи потребує більше часу і простору, ніж робота всією групою); умови приміщення (фіксоване розташування робочих місць ускладнює пересування й зміну конфігурації).

Способи формування групи. Взагалі, існує два способи формування груп - для роботи у складі цілої групи та для роботи у складі малих груп. Кожному з них притаманні свої особливості.

Робота у складі всієї групи. Заняття у складі групи передбачає, що всі учасники сидять разом, а їхня увага зосереджена на лідері групи. Такий вид роботи, як правило, застосовується:

·         під час початкового привітання та вступної частини щоденних занять;

·         коли треба вислухати одного або декількох промовців, зокрема під час читання лекції або проведення колективної презентації перед аудиторією;

·         під час обміну результатами роботи, виконаної у складі малих груп;

·         наприкінці тренінгу для підбиття підсумків і завершення заняття.

Переваги групової роботи полягають у тому, що з інформацією та досвідом можуть ознайомитися всі члени групи. Крім того, існує можливість легко давати інструкції одразу всім учасникам. Важливо також, що окремі учасники неспроможні відразу брати активну участь у навчанні, відчувають обмеження можливостей засвоєння матеріалу, їм легше адаптуватися до умов тренінгу у великій групі.

Робота в малих групах. На відміну від занять у складі всієї групи, коли люди є переважно пасивними одержувачами інформації, заняття в малих групах передбачає активність учасників, їхню жваву взаємодію одного з одним, вироблення ними власних ідей та виявлення творчості в інших формах. У процесі роботи у складі малих груп доцільно мати двох тренерів: вони зможуть приділити більше часу, допомагаючи кожній групі, і вносять у процес різні особисті якості та досвід, збагачуючи матеріал, який викладають.

Метод малих груп зручний у застосуванні, коли учасникам потрібно:

·         познайомитися один з одним;

·         переглянути матеріал, представлений на лекції;

·         розв'язати завдання, поставлені тренером;

·         спланувати, як представити інформацію іншим групам у формі рольової гри;

·         відпочити, навчитися взаємодіяти, адаптуватися серед незнайомих людей.

Існує чимало способів організації малих груп, кількість людей у яких, зазвичай, коливається від двох до восьми. Якщо кількість членів перевищує вісім, їм стає важко всім одночасно брати участь у роботі і, відповідно, легше виключитися з неї - при цьому група, як правило, розпадається на підгрупи. Спосіб формування груп залежатиме від виду роботи, якою вони мають займатися.

Групи обговорення. Вони створюються для стимулювання мислення та вироблення ідей, пов'язаних з певною темою. Наприклад, якщо доцільно визначити теми, що їх люди хотіли б вивчити глибше або про які вони хотіли б дізнатися більше. Від учасників групи обговорення не вимагається розв'язання проблеми або завершення складання переліку завдань. Оптимальний розмір групи обговорення становить 4-6 осіб. Обговорення має бути відносно коротким - приблизно десять хвилин. Учасникам групи обговорення тренер повинен чітко пояснити мету обговорення. Якщо цей метод передбачається застосовувати досить часто - слід змінювати склад групи після одного-двох обговорень (деякі групи підбираються вдало і добре працюють разом, інші - ні).

Пари. Завдання, призначені для пар, необхідно добирати дуже ретельно. Вони мають бути короткими, щоб учасники не могли зайти у глухий кут, якщо пари не спрацюються. Попарно зручно працювати:

·         під час виконання вступних ознайомлювальних вправ;

·         під час навчання один одного, коли один учасник, який уже володіє певними навичками, навчає іншого;

·         коли люди на основі особистих симпатій обирають собі пару для вирішення таких завдань тренера, які зручніше виконувати вдвох, наприклад, для участі у вправах, де треба виконувати дві різні ролі тощо.

Трійки. Малі групи у складі трьох осіб особливо корисні, коли треба, щоб двоє людей взаємодіяли між собою, а один спостерігав за ними і робив зауваження. Члени малої групи з трьох осіб розподіляють між собою ролі промовця, слухача та спостерігача. У такій трійці промовець розповідає задану тему, слухач реагує на промову згідно з тренерським завданням, а спостерігач не бере участі в розмові. Він лише спостерігає та записує свої зауваження («погляд збоку»), а наприкінці вправи коментує враження від почутого. Взаємодія промовець-слухач триває, як правило, від 5 до 10-и хвилин. Спостерігач коментує протягом близько 5-и хвилин. Зазвичай у таких вправах члени трійки по черзі міняються ролями в певному порядку, щоб кожний з них побував у всіх трьох ролях.

Після виконання цієї вправи тренер збирає учасників трійок в одну групу, щоб обмінятися досвідом. Залежно від кількості учасників групи й наявного резерву часу тренер може не збирати всіх разом, а провести обговорення, об'єднуючи учасників кількох трійок (по дві, три трійки тощо).

Лекції. За цієї форми навчання лектор, який більшість часу перебуває у фронтальній позиції відносно аудиторії, представляє інформацію одразу всім учасникам. Цей метод, як правило, використовується, аби донести нову інформацію одночасно до великої кількості людей в умовах, коли слухачі мають слабку підготовку або взагалі не мають базових знань з певної теми. Тривалість таких лекцій може бути до однієї години, іноді й більше.

Слід пам'ятати, що під час лекції аудиторія пасивно сприймає інформацію, тому думки людей можуть відхилятися від теми, якщо лекція задовга, представлена інформація не відповідає темі, лектор читає матеріал не надто динамічно. Оскільки під час лекційних занять можливості для взаємодії між лектором та аудиторією вкрай обмежені, лектор і слухачі не можуть бути впевнені в тому, що тлумачать зміст лекції однаково. Природно, добре підготовлена й прочитана лекція більше зацікавить аудиторію, ніж така, коли лектор погано орієнтується в темі, ніяковіє чи соромиться або, що особливо негативно впливає на інтерес аудиторії, читає текст лекції слово в слово за конспектом, не пожвавлюючи її, не підтримуючи контакту з аудиторією очима.

Міні-лекції. Міні-лекції відрізняються від повноформатних лекцій значно меншою тривалістю. Зазвичай міні-лекції не перебільшують 10-15 хвилин і використовуються для того, щоб стисло донести нову інформацію до багатьох людей одночасно; розповісти, як виконувати певні дії, що їх згодом опановуватимуть самі учасники в ході практичних вправ; підсумувати результати роботи малих груп для всієї аудиторії.

Міні-лекції часто застосовуються як частини цілісної теми, яку не бажано викладати повноформатною лекцією, аби не втомлювати аудиторію. Тоді інформація надається по черзі кількома окремими сегментами (міні-лекціями), між якими застосовуються інші форми й методи навчання: періоди запитань - відповідей, вправи на перевірку засвоєння матеріалу, рухавки, робота в складі малих груп тощо.

Презентації. На відміну від лекцій, які дають знання з багатьох аспектів певної теми, їх взаємозв'язку з метою створення цілісного, теоретично обґрунтованого погляду на певне явище, презентації спрямовані на надання нових результатів, нової інформації з конкретного, досить вузького, практичного аспекту теми, яка є предметом навчання. Успішна презентація вимагає від того, хто її проводить:

·         заздалегідь потренуватися у проведенні презентації, аби виглядати й почувати себе впевнено;

·         заздалегідь організувати всі необхідні умови для проведення презентації (підготувати робоче місце, засоби наочності - плакати, слайди, демонстраційну апаратуру тощо);

·         у ході роботи періодично запитувати аудиторію щодо зрозумілості нової інформації, підтримувати постійний зворотний зв'язок;

·         виявляти гнучкість, бути готовим до непередбачуваних обставин, адже презентована нова інформація для когось може виявитися такою, що заперечує його усталеним поглядам.

Колективні презентації. Це така форма представлення матеріалу, коли кілька (троє або більше) осіб разом (по черзі) повідомляють інформацію аудиторії. Згідно із вказівками ведучого, який регулює черговість виступів, кожний презентуючий робить доповідь певної тривалості (зазвичай до 15-20-и хвилин). Як правило, кожне повідомлення присвячене якомусь одному з кількох аспектів (вимірів, поглядів) однієї теми.

Здебільшого наприкінці колективних презентацій передбачаються запитання аудиторії кожному доповідачеві.

«Мозковий штурм». Цей метод тренінгового навчання застосовується як для обговорення всією групою учасників, так і в малих групах. Його мета - сформулювати якомога більше ідей на задану тему. «Мозковий штурм» проводиться у два етапи: на першому етапі формулюють ідеї, на другому їх оцінюють. Зазвичай використовується велика шкільна дошка або аркуші фліп-чартного паперу, де один з учасників (або помічник тренера) записує ідеї так, щоб усі могли їх бачити. Це стимулює мислення і зручно для відбору кращих ідей у ході оцінювання на другому етапі.

Часто буває корисно для формулювання ідей розподілити учасників по малих групах, а згодом об'єднати їх для подальшого обговорення й оцінювання у складі всієї групи. Для ефективного мозкового штурму корисно також виокремити два типа ідей, запропонованих учасниками, - таких, що здаються, на перший погляд, найбільш імовірними для реалізації, та навпаки - найнеймовірнішими. Такий розподіл може бути продуктивно використаний для початку обговорення та оцінювання ідей. Використання найнеймовірніших відповідей спонукає людей розглядати питання з різних точок зору, запроваджувати нестандартний підхід та враховувати оригінальні погляди.

Стимулювати вироблення ідей можна і в інший спосіб: записати кілька різних, але взаємопов'язаних питань з теми обговорення на окремих аркушах фліп-чартного паперу (або на папері плакатного формату) і розвісити їх на стінах аудиторії. Тоді учасники, пересуваючись по колу між цими аркушами, записують на них свої ідеї.

Аналіз ситуаційних вправ. Ситуаційна вправа - це реальна ситуація, представлена групі для аналізу. Вона може бути запозичена з досвіду тренера, колег, з літературних описів, свідчень очевидців. Тренер також може сам описати реальну історію, яка мала місце в житті. За допомогою цього методу можна проводити аналіз реальних ситуацій, визначати в них ключові проблемні питання, формулювати ідеї щодо можливого розв'язання таких ситуацій. Але слід пам'ятати, що застосування методу ситуаційних вправ потребуватиме від тренера значних витрат часу на підготовку, тим більших, чим складніше аналізована ситуація.

Аналіз критичних випадків. Це метод докладного розгляду якоїсь однієї події з метою усвідомлення досвіду, формулювання висновків та планування дій, які можуть дати позитивні зміни в майбутньому. Для такого аналізу учасники повинні мати певні базові знання за темою обговорення, аби легко наводити приклади і формулювати ідеї під час виконання вправи. Теми для обговорення може запропонувати тренер або сама група в процесі мозкового штурму.

Рольова гра. Це ефективна навчальна методика, яка має бути добре продумана й організована, щоб забезпечити позитивний вплив.

За допомогою рольової гри можна:

·         набути досвіду використання певних навичок в ігровій ситуації;

·         проаналізувати альтернативні способи дій, ідеї, запропоновані для виконання завдання гри, зміни ситуації на краще;

·         відпрацювати на практиці певні види поведінки в безпечному середовищі перед тим, як розпочати їх застосування в реальному житті;

·         набути впевненості у своїх силах під час практичних дій або репетиції певної події;

·         закріпити засвоєний матеріал шляхом забезпечення зворотного зв'язку;

·         додати до навчального процесу елемент розваги.

Рольові ігри, як і багато інших ігор та тренінгових вправ, належать до інтерактивних методів навчання. Інтерактивне навчання передбачає використання різних видів активності учасників тренінгу: фізичної (рухова активність); соціальної (активність у соціальному оточенні-комунікація, взаємодія, взаємосприйняття); змістовної стосовно тематики тренінгу. Відповідно до того, яка активність домінує у грі, таке завдання й вирішуватиме у тренінгу гра, вправи. Наприклад, якщо застосовуватимуться фізичні вправи, які не пов'язані зі змістом тренінгу, то вони виконуватимуть роль розминки, слугуватимуть засобом пожвавлення групи.

Що потрібно знати, щоби провести гру. Для успішної роботи тренеру слід мати власний «тренерський портфель», бути добре ознайомленим із різними іграми (знати мету гри та її належність до відповідного класу інтерактивних методів), уміти проводити гру відповідно до вимог до ведучого тренінгу.

Переваги та небезпеки інтернативних ігор. Усі переваги містяться в самій грі, усі ризики пов'язані з недоречністю застосування певної гри до конкретної тренінгової ситуації (помилки вибору методу) або неправильного проведення обраної гри. Тобто небезпека інтерактивних ігор пов'язана лише з некомпетентністю тренера.

Дослідна діяльність учнів у процесі вивчення природничих наук

1. Формування дослідницьких умінь в умовах спеціально організованого навчання – процес складний і довготривалий. Спонтанно цей процес майже не виникає і не розвивається. А тому завдання вчителя – моделювання спеціальних умов, які б забезпечували перехід від традиційних форм організації навчальної діяльності до розвиваючих, проблемних, інтенсивних.

Сьогодні суспільству потрібні творчі, діяльні, інтелектуально розвинені громадяни. Реформа освіти, що здійснюється на основі особистісно орієнтованого підходу до учнів, ставить завдання актуалізувати освіту.

На сучасному етапі  важливим є формування особистості та її життєвої та соціальної компетентності. Розв'язання цієї проблеми мож­ливе шляхом, розвитку експериментальних умінь, дослідної проектної діяльності учнів на уроках та в позаурочний час. Реалізація функції пошуково-дослідної діяльності має механізм становлення творчої особистості учня шляхом виховання позитивного світогляду, що ґрунтується на життєвій компетентності, соціальному становленні; формування дослідної стратегії пізнавальної діяльності, комплексу дослідних та комунікативних умінь і навичок; оволодіння навичками особистісного самовизначення (у тому числі й професійно­го), самореалізації та саморозвитку.

2. Спеціально організована дослідницька діяльність має вирішальний вплив на розвиток психічних процесів, збагачує форми пізнання оточуючого світу, що, у свою чергу, створює передумови для подальшого формування нових способів пізнавальної діяльності. Засвоєння навчального матеріалу і формування дослідницьких умінь – єдиний творчий процес. Чим вищий рівень дослідницьких умінь, тим більш обґрунтовані знання учнів і вищий інтерес до дослідницької діяльності.

3. Проведення в навчальному процесі  дослідів, експериментів робить процес більш цікавим, підвищує якість  навчання, посилює практичну на­правленість викладання, стимулює пізнавальну активність учнів, їх ло­гічне мислення, творчу самостійність. Практична діяльність дає можливість оволодіти знаннями на зовсім новому рівні: знання-вміння, знання-навички. Я вважаю, що шко­ла повинна дати учням основи знань, умінь, навичок.

У своїй роботі на уроках я формую екологічний стиль мислення, навчаю учнів правил екологічно доцільної поведін­ки та здорового способу життя.  Використовую принцип: від знань до ді­яльності, від діяльності до виховання. Пояснюю дітям, що знання, отримані на уроці, повинні бути реалізовані в практичній діяльності. Без системного підходу неможливо на­вчити дітей практичної діяльності. Використання дослідницького методу на уроках досягаю  шляхом проведення ігрових форм, мозкового штурму, наданню більшої уваги живій дискусії, творчим обговорення в умовах вільного обміну думками. На уроках використовую ті види експерименту, що передбачені шкіль­ною програмою: демонстраційний експеримент, лабораторні досліди, практичні роботи. При цьому намагаюся оновлювати зміст екс­перименту через посилення його практичного (ужиткового) спрямування.

4. Процес пізнання починається з перших днів перебування дитини у школі. Його не можна відкласти чи перенести, тому що зацікавленість, натхнення, подив з часом можуть зникнути. Процес пізнання – це процес переходу від найпростіших моделей світу до найскладніших. На початковому рівні уміння юних дослідників розвиваються вже в першому класі. Вчителі ставлять перед собою завдання зацікавити дитину навчанням, а не тільки наповнити її, працюють над впровадженням методик формування навчально-дослідницьких умінь початкового рівня в урочний та позаурочний час.

 

5. Застосування дослідницького підходу в навчанні спрямоване на становлення в школярів досвіду самостійного пошуку нових знань і використання їх в умовах творчості, на формування нових пізнавальних цінностей учнів і збагачення їх пізнавальної ціннісної орієнтації. Тому навчання в значній мірі стає таким, що ініціюється учнями, які засвоюють новий досвід, у т. ч. і дослідницько-пізнавальний.

6. Дослідницька діяльність - вища форма самоосвітньої діяльності учня. Формування науково-дослідницьких вмінь у школярів - процес складний і довготривалий. Він не виникає на порожньому місці і не розвивається сам по собі. А тому завдання вчителя-керівника - поступово і методично формувати дослідницькі навички, здійснюючи постійний контроль за виконанням учнями науково-дослідницьких робіт; аналізувати і виправляти помилки; визначати найкращі, найефективніші шляхи виконання роботи, розчленувати її на певні складові та розділи, навчаючи учнів поєднувати дослідницьку діяльність з науковою, а також з'ясовувати можливості подальшого застосування результатів роботи.

 

7.  Одним із перших кроків вчителя - керівника наукової роботи є вивчення науково-пізнавальних інтересів учнів, що впливає як на вибір теми дослідження, так і на хід роботи над нею. Не секрет, що навіть надзвичайно цікава тема, викликана лише потребами часу чи нав'язана вчителем учневі, не сприятиме успішному виконанню роботи. Пріоритетним та визначальним фактором у виборі теми є стійкий пізнавальний інтерес до неї дослідника і його бажання внести щось нове у її розкриття.

8. В організації науково-дослідницької роботи учнів слід дотримуватись декількох принципів:

·         дослідницька діяльність учнів є наближеною до науково-дослідницької діяльності, її початком і найчастіше має продовження в подальшій науковій діяльності;

·         зміст дослідження обов'язково повинен поєднуватися з навчальною метою, загальними потребами суспільства та питаннями сьогодення;

·         наукове дослідження - безперервний процес, його не можна виконати за кілька днів;

·         науково-дослідницька діяльність - обов'язково керований процес.

9. Вчитель-наставник навчає методиці дослідження, консультує учня в процесі виконання роботи, розв'язанні поставлених проблем, враховуючи інтелектуальні та психологічні особливості дитини, оцінює отримані результати; у здійсненні продуктивного наукового дослідження обов'язкове поєднання керованої науково-дослідницької діяльності з самостійною, самоосвітньою діяльністю учня, яка є основою інтелектуального росту дитини, формування її творчої особистості.

10. Процес дослідження має індивідуальний характер і відбувається за такою схемою: вибір теми - складання плану роботи - підбір джерел і літератури - знайомство з джерелами і складання на їх основі плану написання дослідження - відбір та оцінка фактів - обробка та систематизація зібраного матеріалу - написання роботи - її рецензування і доопрацювання - остаточне редагування та оформлення - захист роботи.

11. Завдання школи - не лише надати учням певні знання, але й навчити їх використовувати, а в разі необхідності й творчо опрацьовувати. Звідси: проведення наукових досліджень у школі доцільно поєднувати з розвитком творчої особистості; воно має бути його кінцевим результатом.Говорячи про впровадження науки в школу та їх взаємозв'язок, треба розрізняти три головні напрямки такої діяльності.

12. Перший - розвиток наукового мислення школяра і майбутнього громадянина, що досягається низкою спеціальних заходів, методів і цій безпосередньо в навчальному процесі: відповідні завдання, нестандартні уроки в школі та ін. Такою діяльністю мають бути охоплені практично всі учні, і вона стає невід'ємною частиною сучасної шкільної освіти.

13. Другим напрямком розвитку наукової роботи слід вважати позакласну діяльність, коли учні беруть участь у роботі наукових гуртків, у колективних дослідженнях, а також у різних олімпіадах, змаганнях, семінарах, конкурсах тощо. Це подальший розвиток колективного наукового мислення, який певною або значною мірою здійснюється в школі.

14. Третім самостійним напрямком наукової діяльності школярів є їх участь у роботі МАН, зокрема в щорічних конкурсах-захистах - районному, обласному, державному. Це вже індивідуальна наукова діяльність, яку треба вважати найвищою для школярів. Вона регламентується спеціальними вимогами.

15. Також впроваджую активні форми навчання, створюю проблемні ситуації, з яких  учні знаходять шляхи виходу, нестандартні уроки: урок-суди, конференції, урок захисту науко­вого проекту,  групові форми роботи з елемен­тами гри. На етапі сприйняття та засвоєння нового матеріалу проводжу роботу в творчих групах у вигляді «Наукового дослідження» на якому учні захищають результати досліджень своєї групи.

На таких уроках діти працюють з інтересом, з вірою в себе. Девізом уроку є слова: «Не здивуєш, не зацікавиш — не навчиш!»

Потрібно допомогти кожному учне­ві вдосконалювати свої індивідуальні здібності, з урахуванням того досвіду пізнання, якого він уже набув, надати можливість реалізувати себе в пізнанні, навчальній діяльності й по­ведінці. Важливо надати навчанню і дослідного характеру. Підготовку учнів до дослідження треба починати з молодших класів та продовжувати протягом всього навчання. І тому на своїх уроках  проводжу таку підготовку шляхом створення проблемних ситуацій, постановки проблемних питань, проблемних завдань. Проблемна постановка питань дозволяє вести навчання у формі діалогу, активізувати учнів.

16. Наступним напрямом роботи є застосування до­слідної проектної діяльності учнів. Працюючи над проектом у групі чи індивідуально, учень опиняється в середовищі, яке сприяє розвитку вмінь та навичок окреслення проблеми та визначення мети, збирання інформації, обговорення форми роботи та вироблення оптимальних шляхів її виконання та презентації.

17. Результат науково-дослідницької діяльності вчителів і учнів  - написання робіт різних видів:

·        реферату класифікаційного типу, що дозволяє його авторові узагальнити вивчений теоретичний і практичний матеріал у рамках своєї проблеми;

·        реферату пізнавального типу, що дозволяє його авторові вивчити теоретичний матеріал, і показати його застосування до рішення своєї проблеми;

·        реферату дослідницького типу, у якому основним змістом є ланцюжок завдань (проблем), які  розв'язуються автором самостійно;

·         наукової статті в журналах, інших виданнях;

·        тез доповідей на конференціях, симпозіумах, семінарах різного рівня;

·        роботи на конкурс;

·        навчального посібника, підручника, довідника, словника

Види і форми науково – дослідної роботи

Існує і застосовується два основні види науково-дослідної роботи учнів.

Учбова науково-дослідна робота учнів, передбачена діючими учбовими програмами. До таких дослідницьких робіт можна віднести навчальні дослідницькі проекти та реферати з добре висвітленими практичними частинами.

Під час написання рефератів учні роблять перші кроки до самостійної наукової творчості. Вони вчиться працювати з науковою літературою (якщо це необхідне, то і з іноземною), набувають навичок критичного відбору і аналізу необхідної інформації.

Робота над науково – дослідницькими проектами має на своїй меті подальший розвиток творчої і пізнавальної активності учня, діяльність направлена на закріплення і розширення теоретичних знань і поглиблене вивчення вибраної теми, і як заключний етап навчання учнів, у більшості випадків, у Вузі на економічних факультетах при цьому учень може розширити теоретичних знання і поглибити вивчення вибраної теми.

Написання рефератів по темах практичних занять варто оцінювати не як науково – дослідницьку роботу, так як реферат частіше всього є або переписаною статтею, або, що ще гірше, конспектом глави якогось підручника. Назвати це науковою роботою можна з великим сумнівом. Але деякі реферати, написані на основі декількох десятків статей і джерел, по праву можна назвати науковими працями і включення їх в список видів науково – дослідницьких робіт учнів цілком виправдано.

Дослідницька робота понад темою дослідження є найефективнішою для розвитку дослідницьких і наукових здібностей учнів. Це легко пояснити: якщо учень за рахунок вільного часу готовий займатися питаннями якої-небудь дисципліни, то знімається одна з головних проблем викладача, а саме - мотивація учня до занять. Учень вже настільки розвинутий, що працювати з ним можна не як з учнем, а як з молодшим колегою.

Тобто учень з посудини, яку треба наповнити інформацією, перетворюється на джерело останньої. Він стежить за новинками літератури, прагне бути в курсі змін, що відбуваються у вибраній їм науці, а головне - процес осмислення науки не припиняється за межами навчального закладу.

Науково-дослідницькі роботи дають юним дослідникам сільської школи широкі можливості спробувати себе у науковому пошуку, побачити результативність власного дослідження, відчути радість від успіху. Юні науковці отримують безцінний досвід самостійного пошуку, досягають великої внутрішньої зрілості, набувають важливих наукових компетенцій, які потім максимально використовують, ставши студентами вищих навчальних закладів.

Як в умовах сільської масової школи виростити й підняти до істотних наукових висот обдаровану дитину? На мою думку, все починається зі шкільних уроків, із психолого-педагогічних учительських спостережень за здібними учнями з метою виявлення обдарованості, перших навчальних занять. Поступово, крок за кроком, в учителя-предметника складається система різноманітних форм і методів роботи у процесі викладання предмета для розвитку обдарованої дитини.

Варто пам’ятати, що саме на уроках обдарована дитина отримує важливу самоосвітню компетенцію, яка виховує внутрішню дисципліну, відсутність страху перед аудиторією, будь-якою роботою, вміння самоорганізуватися, планувати свою діяльність, обирати власні способи вирішення проблем і давати об’єктивну самооцінку своїм здобуткам.

На навчальних заняттях відбувається і перше виявлення творчого потенціалу обдарованої дитини, з'являється зацікавленість предметом, що потім приведе її до відповідної наукової діяльності.

Саме на уроках та готуючись до них учні проводять перші міні-дослідження, набувають перші навички самоконтролю на основі введення учителем у структуру заняття ситуацій самооцінювання і взаємооцінювання. Та й індивідуалізовані домашні завдання стимулюють такого школяра до роботи з різними джерелами інформації. Слушною є думка О. В. Заболотного про те, що учитель, готуючись до уроків, "повинен прагнути підбирати такі запитання, які можуть викликати протилежні думки, й відповідь на які не лежить на поверхні, а народжується під час дискусії".

На основі зазначеного вище можна зробити висновок, що обдарована дитина, зокрема і майбутній юний науковець, у загальноосвітній школі формується і розвивається саме завдяки шкільній буденній праці на уроках. Для того, щоб учень виявив бажання працювати над науковим дослідженням, у нього необхідно сформувати дослідницьку мотивацію.

Отже, коли юний дослідник має постійного уважного наставника у школі, який використовує педагогічні технології, зорієнтовані на роботу із обдарованими школярами (що передбачає ускладнення змісту навчального матеріалу, збільшення обсягу теоретичної частини, виконання учнями індивідуалізованих завдань, підвищення рівня самостійної роботи), одержує нову інформацію від консультанта-науковц, знаходить розуміння і допомогу від наукового співробітника – це і є умови, які приведуть обдаровану дитину до очікуваного результату – формування її як науковця, розвитку її здібностей і обдаровань, самореалізації і самоздійснення.